Григорій Квітка-Основ’яненно – батько української прози

Поява повістей та оповідань Квітки-Основ’яненка українською мовою має собою новий важливий етап не лише в його творчості, а й загалом у розвитку української літератури, у формуванні її реалізму й народності. До 30-х років XІX століття у новій українській літературі розвивалися і поетичні й драматичні жанри. Вимоги часу, посилення реалістично-пізнавальних завдань літератури потребували зображення дійсності в її широкому охоплений в усіх труднощах, суперечностях і деталях показу людини в складних суспільній відносинах, відображення життя

у формах самого життя. Для здійснення цих завдань найпридатнішими були прозово-епічні жанри – роман, повість, оповідання. Основоположником української художньої прози й став Квітка-Основ’яненко, який чутливо вловлював назрілі потреби часу. Першим його українським твором у прозовому жанрі стала знаменита повість “Маруся”. Приводом до її написання були тогочасні дискусії щодо творчих можливостей української літературної літератури. Деякі митці вважали її спроможною лише на жартівливі твори. Квітка-Основ’яненко своєю “Марусею” переконливо продемонстрував різнобічні художньо-літературні можливості

української мови, її придатність для написання прозових творів серйозного, навіть трагічного змісту.

У прозі письменницький талант Квітки розвинувся найповніше. Крім “Марусі”, він пише “Салдацький патрет”, “Конотопська відьма”, “От тобі і скарб та інші, які ввійшли до двох книжок “Малороссийских повестей, рассказьіваемьх Грьчьком Основьяненком”. У 30-40 роки Квітка створює повісті “Козир-дівки”, “Сердешна Оксана”, “Щира любов”, оповідання “Перекотиполе”, “Пархімове снідання”, “Підбрехач” тощо. Оповідання та повісті Квітки-Основ’яненка були дальшим кроком української і всієї вітчизняної літератури до “народної теми”. Письменник уперше в прозовій формі співчутливо й багато в чому правдиво зображує повсякденне життя простих трудівників, вибираючи позитивних персонажів для своїх повістей і оповідань переважно серед людей хліборобської праці. А в тогочасному кріпосницькому суспільстві, коли панство вважало селянина духовно повноцінною істотою, робочою худобою, зображення його позитивним героєм у літературі було завданням новаторським і надзвичайно складним.

Українські повісті й оповідання Квітки майстерно написані у формі живої, докладної розповіді людини з народу – мудрого старожила з харківської околиці Грицька Основ’яненка. Перевтілення в оповідача з народу дало письменникові можливість бачити й оцінювати життєві явища з позиції простого селянина, вільно, природно користуватися народноговірною мовою і фольклорними матеріалами, що посилювало народність та художню правдивість творів.

Прозові твори Квітки українською мовою за творчими принципами, жанрово-стильовими особливостями поділяються на дві основні групи: сентиментально реалістичні повісті і бурлескно-реалістичні оповідання та повість. До першої групи належать, наприклад, повісті “Маруся”, “Козир-дівка”, “Сердешна Оксана”, “Щира любов”. Характерною особливістю їх є те, що письменник виводить, опоетизовано зображує в них позитивних героїв із селянсько-трудівничих мас, виявляє особливу увагу до внутрішнього світу героїв, їхніх думок і сердечній переживань. Мовний стиль цих повістей м’який, зворушливий, а там, де характеризується селянська молодь, – близький до лірично-пісенного. В центрі кожної наступної тут повісті – привабливий образ сільської дівчини. Ці твори мають ознаки реалізму, так і сентименталізму, традиції якого тоді ще не зовсім відмерли.

Показово, що головні позитивні герої сентиментально-реалістичних творів Кнітки-Основ’япенка – люди гіркої драматичної або й трагічної долі. Вони виживають від тогочасних умов життя. У драматизмі й трагізмі зображення відбилася справжня тяжка доля людини-хлібороба в несправедливому іншому суспільстві.

Головною творчою метою Квітки-Основ’яненка, як автора сентиментально-реалістичних повістей було співчутливо-поетизоване зображення селянина-трударя. Піднесення таким чином його в очах суспільства, виступ на захист його від соціальних несправедливостей. Серед бурлескно-реалістичних творів Квітки – гумористичні оповідання, “Мертвецький Великдень”, “От тобі і скарб”, “Підбрехач”, а також гумористично-сатирична повість “Конотопська Відьма”. Створював їх письменник, спираючись на багаті гумористично-сатиричні традиції української літератури і фольклору, орієнтуючись на художній досвід, щодо правдивого зображення народного життя, творчого використання народної фантастики, щодо манери іронічно-комічної оповіді. Основне завдання творів – викриття або висміювання пороків дійсності, негативних життєвих явищ і рис людей. У “Салдацькому патреті”, “Конотопській відьмі”, меншою мірою в інших творах цієї групи наявні елементи бурлескного стилю.

В окремих місцях оповідань письменника є різкі сатиричні випади проти кріпаччини, соціальної нерівності, паразитизму панів, зажерливості духовенства. Проти повсюдного хабарництва представників влади й суду.

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко був видатним українським прозаїком дошевченківської доби. Він став родоначальником і основоположником прози в новій українській літературі, вів жанри повісті, оповідання. Головну роль Квітки в європейському літературному процесі І. Франко вбачав у тому, що він “творець повісті, один із перших того роду творців у Євроропейських письменствах”. Квітка-Основ’яненко звеличив в очах суспільства простого селянина-трудівника, широко відкривши двері в літературу позитивним персонажам з народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Григорій Квітка-Основ’яненно – батько української прози

Categories: Шкільні твори

Links