Якось Балули Зана будував собі на березі моря халупу з каменю й піску. Халіфом у країні був його брат, у якого було дві дружини. Пішла старша дружина за водою, дивиться — Балул у моря ліпить будиночок, подібний дитячих будов з піску.
Привіталася вона з Балули Зана:
- День добрий, мій дівер!
- Як добре, що ти прийшла, дорога невістка! Куди шлях тримаєш?
- За водою йду.
- Ласкаво просимо до мене, невістка. У мене п'ятсот воїнів. Нагодуєш їхнім м'ясом і рисом, я поступлюся тобі один з будинків.
А його воїнами були діти років десять-десятьом-десяти-десятьох-дев'яти-десяти.
- Дивись-но на цього божевільного! Виходить, я повинна нагодувати його солдатів м'ясом і рисом заради того, щоб він дав мені таку халупу! Так на що мені вона?
- Ну, не прагнеш, так ступай своєю дорогою.
Наповнила старша невістка глечик водою й повернулася додому.
Потім пішла за водою молодша дружина халіфа. Привіталася вона з Балулом:
- День добрий, брат.
- Ласкаво просимо, невістка. Куди шлях тримаєш?
- Так за водою йду. А що ти будуєш?
- Халупи. Прагнеш, продам одну?
- Їй-богу, куплю, раз продаєш. Назви ціну.
- Тут у мене п'ятсот воїнів. Якщо ти їх нагодуєш м'ясом і рисом, я подарую тобі одну халупу.
- Почекай години два, поки я приготую їжу. Зарізала молодша невістка чотирьох баранів, зварила два пуди рису, покликала слуг і веліла віднести їжу до моря.
Балул накрив столи. Скликав своїх солдатів, вони прийшли, сіли, усе поїли. Потім він підвів братову до одному з будиночків і сказав:
- Ось цю халупу, цей райський палац, я дарую тобі.
Потім він поцілував їй руку й пішов.
Старшій дружині халіфа, яка відмовилася купити халупу Балула, приснився сон, що несуть її мертву до дверей пекла, а поруч маленькі дверцята. Увійду-но я через ці дверцята, — розв'язала вона, відкрила її, дивиться — у білому палаці на подушках сидить молодша дружина халіфа. А перед нею накритий стіл. Навколо люди бенкетують.
Молодша дружина говорить їй:
- Не ходи, Балул не дозволив, тут тобі не місце.
- А ти, молодша дружина, ти повинна встати переді мною, — обурилася старша дружина.
- Це час пройшов, — спокійно відповіла молодша. Стражники схопили старшу дружину й потягли у пекло. Дивиться вона — а там усе кипить, вирує.
- Куди ви мене ведете? - закричала вона.
- По наказу Балула привели тебе у пекло.
Тільки приготувалися люди кинути її у казан, як з казана бризнуло киплячою водою, і одна крапля обпалила їй руку.
Підхопилася старша дружина халіфа, оглянулася по сторонах і зрозуміла, що усе це їй приснилося, але, коли вона глянула на руку, побачила опік.
- Що це за чудо? Лампади не горять, як же я могла руку обпалити? Напевно, комашка вкусила.
Вона знову лягла й заснула. Та знову приснилося їй, що привели її у пекло. Відчинила вона двері, прагла ввійти, а хеви побачила її й запитує:
- Куди ти йдеш?
- Як ти смієш запитувати, куди я йду? Ти повинна встати переді мною й служити мені.
- Балул не дозволив тобі входити сюди, тут тобі не місце!
Отут кілька людей схопили старшу дружину халіфа за руки й підтвердили:
- Хеви правду говорить. Балул не дозволяє тобі сюди входити. Твоє місце там.
Та знову її повели у пекло. Тільки зібралися зіштовхнути її у казан, як знову бризи киплячої води розлетілися у різні сторони, і одна крапля обпалила їй іншу руку. Підхопилася вона від болю. Запалила свічку, бачить — опік на руці.
- Що за диво? Молодша дружина там, а у мене рука горить. Але Усе-таки лягла вона й знову заснула. Та знову їй приснився сон. Знову її повели у пекло.
- Ось уже втретє я входжу у палац, а ця, безсоромна, не встає переді мною. Зараз я всі волосся їй повитаскиваю, — подумала старша дружина халіфа. Відкрила вона двері, а хеви їй говорить:
- Ван, куди ти йдеш? Балул не дозволив тобі сюди входити.
Знову люди схопили її за руки й привели у пекло.
- Що ви будете із мною робити? - запитала вона.
- Ми кинемо тебе у цей казан. Твоє місце тут.
Її вже підштовхнули до казана, але знову бризнула крапля й обпалила шкіру на руці. Стало три опіки. На той час розвидніло, зійшло сонце. Старша дружина халіфа помазала опіки ліками, перев'язала їх і пішла до молодшої дружини.
- Добрий ранок, сестра! - привіталася вона. - Скажи, на чи трапилося тобі вчора зробити що-небудь гарне?
- А тобі що за справу? - Ну, скажи мені правду, адже ми хеви, дружини одного чоловіка.
- Їй-богу, учора я ходила до моря. Балул будував на березі піщані будиночки. Він сказав мені: Нагодуй моїх солдатів, а за це я дам тобі один з будиночків. Я послала м'яса й рису його солдатам, а він подарував мені халупу. Ось і усе добро, яке я зробила.
- Е, раз ти змогла нагодувати його військо, чому я не можу? Я роздам удвічі більше м'яса й рису й куплю дві халупи.
- Купуй, сестра, хіба я проти? Прийшла старша дружина халіфа до моря, бачить — Балул знову будує халупи на березі моря.
- День добрий, брат!
- Ласкаво просимо, сестра!
- Балул, учора я не прийняла всерйоз твоє речення. Ти повинен поступитися мені одну халупу, а я нагодую твоїх воїнів і ранком і ввечері.
- Вибач, сестра, але на твою частку нічого не залишилося. Тобі, очевидно, дещо приснилося, що ти так подобріла?
Як не просила старша невістка, Балул не дав їй халупу.
- Ах, не даси? - розсердилася невістка. - Ось я обмовлю тебе, будеш знати.
- Е, обмовляй скільки прагнеш, твоєї частки однаково немає. Я ж пропонував тобі, чому ж ти відмовилася? У тому, що ти не купила халупу, не моя провина. Тобі стало жалко падишахського майна? Так? Так ступай звідси.
Тоді старша невістка розірвала поділ свого плаття, зірвала хустку з голови й у такому виді направилася у диван свого чоловіка. Прийшла вона до чоловіка, заплакала й закричала:
- Ай-Аи-Ай!
- Що трапилося? - запитав її чоловік.
- Ось що трапилося: пішла я до моря за водою, а твій божевільний брат зустрів мене, кинувся до мене, так з дурними намірами. Я ледве вирвалася. Подивися, що він із мною зробив, увесь одяг на мені порвана.
- Люди, — повелів падишах, — приведіть до мене Балула, я відрубаю йому голову. Нехай він відправляється на той світло зі своїми глупостями.
- Балул, ідемо, халіф кличе. Дружина його поскаржилася на тебе, — сказали слуги.
Балул прийшов до халіфа, привітався:
- Садам, брат!
Брат відвернувся від нього, не відповів на вітання, а наказав покликати катів. Прийшли два кати із сокирами.
- Відрубаєте йому голову, — велів халіф. Кати підійшли до Балулу.
- Брат, за що ти прагнеш відрубати мені голову? - запитав Балул.
- Так зруйнує бог твій будинок! Ти навіть не згадав, що вона дружина твого брата. Ти не соромишся свого вчинку? Якби ти праг одружитися, так би й сказав мені.
- Брат, їй-богу, твоя дружина мені як сестра. Братова або сестра — це те саме. Хіба можливо зазіхнути на честь сестри? Ти повірив жінці й прагнеш відрубати голову братові?
- Клянуся богом, я зроблю це!
- Це твоє останнє слово?
- Я розв'язків не міняю.
- Ну, раз ти прагнеш стратити мене, так давай наостанку обнімемося й попрощаємося, адже ми брати. А потім надходь як знаєш.
Люди стали вмовляти халіфа:
- Це ж твій брат, обійми його, перш ніж відрубати йому голову.
Умовили халіфа. Підійшов він до Балулу, а той йому й говорить:
- Брат, вклади свою руку у мою. Халіф вклав свою руку у руку брата.
- Тепер постав свою ногу мені на ногу, і ми обнімемося. Тільки він поклав свою ногу на ногу Балула, як Балул вимовив:
- З волі Шихади так буде твоя дорога у тисячу й п'ятсот років.
Та відразу брат його зник. Халіф на мить закрив очі, а коли відкрив їх, бачить — колом степ. Пекуче так, що голова розколюється. У одних носках, без пояса, голодний, пустився халіф у шлях.
- Боже, що за нещастя обрушилося на мою голову? Я праг обезглавити свого брата, а вийшло, що він розправився із мною.
Ішов він до самого вечора. Нарешті побачив палац. Увійшов він у палац, бачить — сидить на стільці сивоволосий старець із білою бородою до пояса.
- Так буде вечір твій добрим, апо! - привітався халіф.
- Із чи добром ти подарувала, добра людина? - запитав старець. Потім він звернувся до дружини:
- Дружина, устань-но, видне, наш гість здалеку йде. Приготуй йому постіль, нехай він відпочине. Жінка невдоволено відвернулася.
- Раба божа, принеси ж що-небудь поїсти нашому гостеві. Жінка не відгукнулася.
- Так що ж це таке! Ось уже десять років, як він гостює у мене, а ти з місця не піднімаєшся, щоб зробити йому постіль! - розсердився старий.
- Так щоб настав чорний день для тебе й для твого гостя! Я цілий день збирала хмиз, утомилася.
Але піднялася, принесла постіль, розстелила, абияк накрила стіл. Хазяїн і гість поїли, розговорилися:
- Батько, ти ніколи не чув про місто Багдаді? Знаєш, де він перебуває?
- Багдад?
- Так!
- Ні, синок, я вперше чую цю назву. Завтра ранком сходь до мого старшого брата. Може, він знає, де перебуває це місто.
Ранком халіф попрощався з хазяїнами. Ішов до вечора, дивиться — коштує палац. Увійшов він у палац, бачить — сидить людей похилого віку. Сивина поблискує у бороді.
- Так буде добрим твій вечір, апо!
- Із чи добром ти прийшов, людей? Дружина старого сиділа у куті й навіть голови не повернула убік гостюючи.
Хазяїн звернувся до неї:
- Раба божа, гість до нас прийшов, устань, принеси постіль. Нехай він сяде, відпочине, видне, що здалеку прийшов. Босий він, ноги збиті, поранені.
Вона піднялася, приготувала гостеві постіль, принесла хліба. Хазяїн і гість поїли, розговорилися.
- Апо, — звернувся халіф до хазяїна, — ти коли-небудь чув про Багдад?
Хазяїн приклав руку до чола, задумався:
- Добрий молодець, а що таке Багдад? - Багдад — місто, що ж ще?
- Їй-богу, уперше чую про нього. Є у мене старший брат. Сходь до нього, може бути, він тобі допоможе. Ранком халіф попрощався. До вечора йшов він. Увечері добрався до місця. Увійшов у палац, дивиться — сидить вагітна жінка, а поруч юнак років чотирнадцяти, тільки вуса пробиваються, настільки він молодий. Побачивши гостюючи юнак підхопився.
- Вечір добрий, — привітався халіф.
- Ласкаво просимо, дорогий гість! Гість — від бога, дякую тобі, господи, що послав мені гостюючи.
Вагітна жінка встала, приготувала гостеві постіль, стіл. Потім принесла повний таз води, помила гостеві ноги, потім принесла носки, черевики й простягнула їхньому подорожанинові:
- Братик, ти бос, взуйся.
- Так благословить тебе бог, — відповів халіф.
Після вечері чоловік звернувся до дружини:
- Раба божа, схоже, гість наш прийшов з далеких місць, дуже утомився. Принеси-но з підвалу кавун, освіжимося.
А подпол був глибоко, на сорок щаблів. Спустилася жінка вниз, дивиться — там залишився всього один кавун. Побрала вона його, поклала на підношення, застромила ніж у кавун і поставила на стіл. Хазяїн побрав у руки кавун, оглянув його й сказав:
- Раба божа, кавун ще неспілий. Віднеси його, принеси іншої.
Побрала вона кавун, понесла у льох. Через якийсь час жінка принесла той же кавун. Чоловік знову оглянув кавун з усіх боків і сказав:
- Та цей кавун неспілий. Іди принеси іншої.
Дружина знову спустилася у подпол і принесла той же кавун.
Гість сказав:
- Дорогою, вагітна жінка вже тричі спускалася у подпол. Що бог дав, то й з'їмо.
Розрізали кавун, і кожний зі шматків виявився дуже смачним.
Халіф звернувся до хазяїна:
- Добра людина! Днями я зустрів старезного старця. Сказав він мені, що у нього є старший брат. Я прийшов до брата, а він виявився на вид молодше старця. Цей брат сказав мені, що у нього є старший брат, а цим старшим братом виявився ти, юнак. Як же це так?
- Е, братик, їй-богу, це усе правда, вони мої молодші брати. У старця дружина ледача, неслухняна. З небажанням зустрічає вона гостей. Коли у будинку гість, вона завжди гарчить, тому мій брат так швидко й зостарився. У дружини мого середнього брата характер нерівний. День їй добре, день — погано. У ті дні, коли вона гарчить, гнівається, у бороді її чоловіка й з'являється сивина. А моя дружина віддана мені, вона з гарної сім'ї. чи Бачиш, у мене у підвалі був тільки один кавун, три рази посилав я її вниз, вона несла цей кавун і потім приносила його назад. Інша на її місці прямо сказала б: мол, там єдиний кавун. Я розладнався б, мені було б незручно перед гостем. Але завдяки своїй дружині я день у день молодію. Мені п'ятсот років, середньому братові триста вісімдесят, а третьому братові триста п'ятдесят років.
- чи Чув ти про місто Багдаді? - запитав хазяїна халіф.
- Їй-богу, здається, чув. Якщо ти підеш по цій дорозі, то прийдеш прямо у місто. У узбіччя дороги ти побачиш дерево, під ним б'є джерело. Щоп'ятниці на це дерево прилітає зелений птах, який називають багдадським Балулом. Не знаю ось тільки, чому її так назвали. Та крім ягнят народ приносить їй свіжоспечений хліб. Кому цей птах кивне головою, той досягнеться бажаного. Але якщо вона не кивне, ти їй хоч сто баранів заріж — усі дарма.
Попрощався халіф і пішов по дорозі. У п'ятницю він прийшов у місто. Дивиться — народ збирається; хто ягняти несе, хто теплий хліб. Зупинився халіф, запитав:
- Куди ви йдете? Відповіли йому люди:
- Ідемо до зиярату.
- А де перебуває зиярат?
- За містом, — відповідали йому.
Пішов з ними халіф. Коли вони прийшли, він побачив у дороги дерево, а на самій його вершині сидить зелений птах. Під деревом джерело б'є. Хто ягнят птахові підносить, хто теплий хліб. Кому вона кивнула, той вертається радісний, а на кого не глянула, той іде додому з опущеною головою. Простояв халіф під деревом до самого вечора. Коли народ розійшовся, піднявся халіф на дерево, бачить — птах не летить. Він обережно простягнув руку й схопив її за ногу. Рука його так і прилипла до ноги птаха. Птах змахнув крабоми й злетіла, і халіф з вий. Якщо б вона випустила його, то халіф розбився б, але вона його не випустила. Прилетіла вона у палац і вилучила халіфа у його дивані. Дивиться халіф — рука його у руці Балула а нога його на нозі брата.
- Халіф, так зробить бог мене твоєю жертвою! Ти праг мене обезглавити? Тепер я готовий.
Зі стогоном халіф упав до ніг Балула. Люди здивувалися:
- Е, ти ж праг відрубати йому голову! Відповів халіф:
- Так благоустроїть бог ваші будинки! Ось уже місяць, як я броджу на чужині, одному богу відомо, які борошна я випробував. Так буду я твоєю жертвою, брат!
Народ нічого не зрозумів, про що говорить халіф.
- Брат, дружина твоя оббрехала мене, — тільки й сказав Балул. - Так хіба міг я зазіхнути на честь дружини мого брата! Та велів халіф стратити свою старшу дружину. А Балул вийшов з палацу й пішов своєю дорогою.