Падишах Харун ар-рашид побудував собі новий палац. Не палац, а казка, усім напрочуд.
Та зачастили до падишаха гості. Одні любувалися красою Палацу, інші приходили із цікавості.
Одного разу запитав Харун ар-рашид своїх гостей:
- А у скільки ви оцінюєте мій палац?
- Ціни йому ні, — у один голос викликнули гості. Слух про розкішний палац дійшов і до брата падишаха, бідняка Балула. Розв'язав і він глянути на палац.
- Ну, Балул, скажи мені, у скільки ти оцінюєш мій палац? - запитав падишах.
- Палац твій нічого не варто, — відповів брат.
- Балул, так ти з’їхав з глузду! Усе колом повторюють: Ціни йому ні, а ти його не у що не ставиш.
- Брат Харун, я йду, уважай, що цієї розмови але було, — сказав Балул і покинув палац.
Пройшло якийсь час, падишах важко занедужав. Сповістили про цей Балулу.
Прийшов Балули Зана, сіл у головах хворого:
- На що скаржишся, брат?
- Сам не знаю, хворість усю душу перевела.
- Пам'ятаєш, Харун, ти якось запитав мене, у скільки оцінюю я твій палац? Ти тоді образився на мої слова, а бачиш, я був прав. Коли ти стогнеш, палац твій нічого не варто.