Балкизар була дружиною Сулейман-Пехамбара. Якось вона сказала йому:
- Я прагну жити у палаці із пташиного пір'я. Ти повинен побудувати мені його.
- Добре, — погодився чоловік.
Сулейман-Пехамбар був володарем усіх птахів і звірів. Велів він зібратися всім птахам і віддати своє пір'я. Раніше всіх прилетіла кажан, яка тоді була ще птахом. Скинула вона із себе пір'я й сказала:
- Пташенята мої залишилися у гнізді без догляду, я кваплюся.
Та полетіла. Незабаром і інші птахи прилетіли, усі, крім сови.
Сулейман послав за нею. Коли сова з'явилася, він запитав її:
- Ти чому спізнилася?
- Я була зайнята підрахунком.
- А що ти вважала?
- Я вважала, скільки на землі живих і скільки мертвих.
- Хіба ти не знаєш, що живих більше, ніж мертвих?
- Ні, це не так.
- Їй-богу, мертвих набагато менше.
- Ні, Сулейман-Пехамбар, мертвих більше, я підрахувала.
- А як ти вважаєш?
- У число мертвих входять: чоловіка, які потурають глупостям дружини, ягнята, яких будуть вигодовувати своїм молоком кози, і польові миші, які загинуть без їжі взимку.
- Вай, що ти говориш? - здивувався Сулейман-Пехамбар. - Чому ж?
- Адже ти ж послухався свою Балкизар, скликав цих птахів. Зараз вони залишать тут своє пір'я, а коли настане зима, усе загинуть. Ти побудуєш палац, підніметься вітер, і усе пір'я розлетілося. Ти будеш винний у загибелі всіх птахів, — сказала сова.
Сулейман-Пехамбар відпустив птахів. Вони подякували сові й розлетілися. Тільки кажан, яка полетіла раніше, так і залишилася нагой.