Вали славився своєю гостинністю. Якось прийшов до нього у гості його кращий друг, дивиться — у будинку нікого, на столі повно страв, а хазяїн один. Не витримав гість, запитав Вали:
- Брат, де твоя дружина, чому ти один?
- Не турбуйся, скоро усе довідаєшся.
Прийшов час запалювати свічі. Вали встав, поставив на стіл три тарілки. Увійшов пес. Вали посадив його за стіл, запросив гостя. Той здивував. Вали, пес і гість сиділи втрьох за столом, і кожний їв зі своєї тарілки.
Поїли, устали. Вали зібрав недоїдки зі стола, склав усе у одну тарілку, покришив хліба. Потім пішов у іншу кімнату й покликав гостя. Там відкрив він велика скриня, і з нього вийшла жінка незвичайної краси. Побрав він її за руку, повів до стола, і стала вона є недоїдки. Поїла. Вали за руку відвів її у іншу кімнату, посадив у скриню й закрив кришку, Гість не витерпів, запитав:
- Вали, що усе це значить?
Та Вали став розповідати:
- Ця жінка — моя дружина. Одружився я на ній по любові. Зіграли весілля, привіз я її додому. Пройшло кілька місяців. Приїхали батьки й відвезли її до себе за звичаєм зеї. Не хотілося мені відпускати дружину, але вони настояли па своєму. Через місяць я зібрався їхати за нею. Ти бачив того пса, що сидів з нами за одним столом. Закрив я його у будинку, сіл на коня й у шлях пустився. Обернувся, дивлюся — собака за мною біжить, я прикрикнув:
- А будинок хто стерегти буде?
Привів я пса назад, замкнув на ключ і знову у шлях пустився. Проскакав уже чимало, обернувся, а він знову за мною біжить. Скажу тобі: тричі я замикав цього пса й тричі він доганяв мене. Та тоді я розв'язав побрати його із собою. Прийняли мене у будинку дружини добре. Та коли я сказав, що нам рано ранком їхати, батьки дали своя згода. Але дивлюся — дружина сидить скривджена, із мною не розмовляє. У чому справу, не знаю. Ранком посадив я дружину на коня, у шлях-дорогу пустився. Виїхали ми із села, дорогу перегородила отара овець. Пастух тестя побрав за вузду мого коня й сказав:
- Будь ласка, зійди з коня, закусите, потім і шлях продовжите.
Я подякував і відмовився, а дружина сказала:
- Чого ти боїшся? Давай посидимо небагато, поговоримо й поїдемо далі, ми ж тут не залишимося.
Зійшов я з коня. Пастух зарізав баранчика, поставив м'ясо варитися, ми розговорилися. Потім пастух раптом устав, кинувся на мене, повалив на землю й давай бити дрюком. Але і я не сплоховал, вирвався, схопив його й кинув про землю. Та тільки я заніс над ним меч, як дружина смикнула мене за ногу, і я впав. А пастух підхопився й заніс наді ною ніж. Кричить моя дружина пастухові:
- Ну що ж ти, убивай же!
Коли я почув це, мені вуж однаково стало — жити або вмерти. Пастух убив би мене, якщо б не мій пес. Він кинувся на лиходія, звалив на землю й у одну мить перегриз йому горло. Я піднявся, поцілував ока свого собаки. А дружина кричить:
- Ну вбивай мене скоріше!
Сіли ми на коней і приїхали додому. З того самого дня й живе моя дружина у цій скрині.