Купець у державі перша сила
Олексій Максимович Горький у романі ” Фома Гордєєв ” малює широку картину життя “хазяїв” цього миру. Перед читачами проходить галерея портретів купців-капіталістів: Гната Гордєєва, Ананія Щурова, Маякина.
Правдиво й талановито Горький показав безжалісну й страшну особу капіталу. Говорячи про первісне нагромадження грошей, автор показує темні шляхи його складання. Ні в цьому світі поняття честі й порядності. Увидя можливість збагатитися, одержати величезний куш, штовхаються й б’ються за нього ці люди, підставляють підніжки
У цьому суспільстві один бог – гроші. Йому поклоняються й служать, в ім’я його готові душу продати
Колись Ананій Щурів розбагатів на праці каторжного фальшивомонетника, тепер же він, будучи богатим торговцем лісу,
“Ворогом справі” виявився Фома Гордєєв; пішов у скит, рятуючи душу, син Щурова; не у всім задоволений сином і зятем Маякин. У цього ладу немає майбутнього. Буйні, сильні й вільні батьки залишають немічне покоління, не здатне продовжити справу. У цьому Горький бачить причину розпаду цього суспільства, його неминучий кінець
Суспільство, що будується на користі, обмані, беззаконні, неодмінно загине. Цю думку Горький продовжить у своєму романі “Справа Артамонових”, у п’єсі “Єгор Буличев і інші”, у ряді талановитих добутків, що показують виродження класу “хазяїв життя” і поява нових героїв, що мріють про справедливий світ, у якому не буде неправди, насильства й обману
На рубежі XX століття визначився новий етап горь-ковского Творчості. У ньому відбився ріст робочого руху другої половини 90-х років, у ньому відклалися враження Горького, з одного боку, від зіткнень із миром хазяїв, великих капіталістів, буржуазних політиків, а з іншого боку, від спілкування з робітниками, з робочим рухом. І наприкінці 1900 р. Горький виступив з повістю “Фома Гордєєв”. Перед читачами – багата й різноманітна картина російського життя, миру російської буржуазії – від некультурності й відкритого хижацтва до європеїзованих форм капіталізму. Це й богомольний, старозавітний Ананій Изуров, що розбагатів шляхом злочину, і користолюбець-філософ Яків Маленин, “мозковий” людина, що “уже здатна думати ширше, ніж вимагають вузько особисті його інтереси, він політично наточений і почуває значення свого класу, “хоче, щоб буржуазія й купецтво мали у своїх руках не тільки економічну, але й політичну владу”.
Найбільша увага в романі приділено двом фігурам: охранителю й утвердителю буржуазної свідомості Якову Маленину й становящет “боком” до нього Фомі Гордєєву
“Фома Гордєєв” – повість про міцніючу російську буржуазію, про те, як вона набирає сили. Повість Горького, однак, не тільки показує ріст російської буржуазії, не тільки розкриває нелюдськість капіталістичних відносин, неправда й лицемірство буржуазної моралі
Основний задум повести – показати, за словами самого Горького, як у сучасній буржуазній дійсності “повинен скажено битися енергійна, здорова людина, що ится справи під силу, що ится простору своєї енергії”.
Уже в старшому поколінні, серед тих, хто заснував стан, були люди, які внутрішньо протестували проти звіриних порядків власницького миру, хоча й не могли противитися економічним відносинам, що складалися. Такий Гнат Гордєєв – обдарована й розумна людина з народу, жадібний до життя, “охоплений неприборканою пристрастю до роботи”, у минулому водолив, а тепер багатій – власник трьох пароплавів і десятка барж
Його син Фома не може йти по шляху накопичення й корисливості, інстинктивно тягнеться до краси, правді й справедливості, не хоче й не вміє фальшивити. Мир власницьких відносин для нього – “в’язниця”: “… задушливо мені… Адже хіба це життя? Хіба так живуть? Душу в мене болить! І тому болить, що не мириться!”
Фома – “здорова людина”, що хоче волі життя, якому тісно в рамках совершенности. Він виділяється з миру хазяїв, і в цьому Горький бачить показник нестійкості сучасного життя, показник того, що настане час неї змінити
Фома не розуміє до кінця пристрою життя, не знає шляхів і методів її змін, далекий від передової інтелігенції й народу, не знаходить із ними загальної мови, хоча в душі й тягнеться до них. Він багато думає над життям, але в нього немає тяги до знань, до книги, суспільство розумних і утворених людей отпугивает Фому. Прагнення мати друзів він не відчуває. Мир власності, що Фома відкидає, купецький уклад життя наклали на нього свою печатку; він рано пізнав “поблажливу жалість до голодного”.
Наприкінці повести Фома повалений і принижений. Міщанський мир тріумфує перемогу над бунтарем. Перемогу над слабким і людиною, що заплуталася, але не над читачем, перед яким письменник розкрив мерзенність царства щурових, маяниних, резинкових, конокових.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)