Критики про перекази класичних добутків для дітей
Бєлінський У ряді рецензій, присвячених виданням “Робинзона Крузо” Дефо, висловлював своє відношення до переказів класичних добутків для дітей. Він уважав, що для дітей потрібно або видавати добуток у тім виді, у якому воно написано автором, або давати з невеликими скороченнями, але в жодному разі не пристосовувати до дитячого сприйняття, або, як писав Бєлінський, “…опошливать для дітей великі добутки, пристосовуючи їх до дитячого віку,- ні на що не схоже: великі добутки робляться нісенітними казками, і дітям від них немає ніякої
У статті Н. Г. Чернишевського, присвяченій книзі американського письменника Н. Готорна “Збори чудес, повісті, запозичені з міфології”, ми знаходимо ту ж думку: видання для дітей не мають потреби в істотних змінах, перекручування ідеї або сюжету на догоду розумі_ ложно “моральності” зовсім неприпустимі. Розбираючи книгу Готорна, написану за мотивами грецьких міфів, Чернишевський звертає увагу й на форму викладу. Він обвинувачує письменника в помилковому розумінні “художності”: “В оригіналі міф розказаний на двох сторінках, він (Готорн) розтягує його на п’ятдесят сторінок.
Пам’ятники середньовічної літератури представлені також зводом ісландських епічних пісень, відомих за назвою “Старша едда”
“Старша едда” – це збірник міфологічних і героїчних пісень, які дійшли до нас у древнеисландской рукопису другої половини XIII століття. Ці пісні досить різноманітні по жанрі. Серед пісень про богів розрізняють звичайно гномічні пісні (“Мовлення Високого”), що містять ряд заповідей і виречень, що мають величезне культурно-історичне значення; менш архаїчні драматичні пісні, із усілякими відомостями по міфології, по пристрої миру, а також про життя богів (“Мовлення Альвиса”); пісні оповідальні про подвиги бога грому й блискавки Тора (“Пісня про Хюмире”); пісні побутова, сатиричні (“Лайка Локи”) і, нарешті, пісні-пророцтва, серед яких знамените “Прорікання вельви”.
Героїчні пісні “едди” дуже архаїчні й менш самобутні, ніж міфологічні. Вони відбивають історичні події епохи переселення народів ( IV-VI вв.) і оповідають про древніх героїв Сигурде, Брунхильде й Гудруне, тобто й у скандинавському епосі ми зустрічаємося зі сказаннями про богів і героїв. Першою спробою популяризації скандинавської міфології для дітей у РОСІЇ є книга Ю. Свєтланова “Скандинавські сказання”, що складається із двох частин: “Сказання про богів” і “Сказання про героїв”. Ю. Свєтланов переказує в прозаїчній формі більшість “Пісень про богів” з “Старшої едди”, доповнюючи їх окремими, дуже важливими матеріалами з “Молодшої едди” ( 1222-1225) 3 (“Бесіди Одина”). “Молодша едда” представляє трактат про поетику середньовічних поетів-співаків скальдів. У цьому трактаті дається прозаїчний переказ скандинавської міфології й утримується опис образних висловів і віршованих розмірів, що вживалися в піснях скальдів. В “Молодшої едде” приводяться в систему численні міфи, що існували в скандинавських народів.
У такий спосіб, у книзі Ю. Свєтланова “Скандинавські сказання” представлені в переказі обоє названих пам’ятника – “Старша едда” і “Молодша едда”. З “Пісень про героїв” Ю. Свєтланов залучає сказання про Вёлунде, Сигурде, а також “Сагу про Вольсунгах” і т. д. Відмовившись від форми питань і відповідей, характерних для ряду міфологічних пісень “Старшої едди”, Ю. Свєтланов дає зв’язне оповідання, розділене на окремі глави й обрамлене своєрідною міфологічною новелою “Подорож короля Гюльфи в Асгард”. Оповідання, нібито почуті Гюльфи в Асгарде від богів, і лягли в основу книги Ю. Свєтланова.
У захоплюючій формі повідомляються відомості про походження, пристрій і долі миру по поданнях древніх скандинавів, питавшихся по-своєму пояснити незрозумілі їм явища природи. По древніх скандинавських сказаннях боги створили землю з тулуба велетня Имира, з його черепа – небесний звід, вони зміцнили на небі зірки, заселили надра землі чорними ельфами, а пророчиця вельва пророчила загибель богів.
Богів очолює одноокий Один, бог війни, мудрості й поезії, батько роду богів, образ якого надзвичайно суперечливий. Він захищає героям, але він же й убиває своїх улюбленців, а найчастіше сіяє звади й розбрати. Бог грому й блискавки простодушний Тор – заступник землепашцев. Самий негативний персонаж – бог вогню Локи, причина багатьох нещасть. Богиня Фригг, дружина Одина, як і її чоловік, часто спускається на землю й захищає людям. Є богиня любові й краси Фрейя й безліч інших богів і богинь.
У книзі надзвичайно сильна тема долі, прокльону. Але до неї приєднується й тема влади золота. Скарб карлика Андвари й особливо золоте кільце приносять, загибель усім, хто до нього доторкається. У цьому сказанні багато народних повір’їв, чарівних перетворень, чаклунства, хоча багато й реалістичних рис, особливо в описі звичаїв – весіль, похорону й т. д.
Дослідник ісландських саг М. И. Стеблин-Каменський переконливо розкриває характер мифотворчества скандинавських народів. Автор книги затверджує, що саги не вважалися сучасниками вигадкою; передбачалося, що все розказане – правда (особливо в героїчних сагах). Він розглядає правду художню й правду синкретичну як явища, породжені певними епохами. Сприймані нами саги як рід чарівної Казки насправді містять у собі риси древнього побуту й вдач. Звідси й конфлікти, пов’язані зі звадою, кривавою помстою, боротьбою за землі й багатство. Звідси й різні поняття про моральність у сучасного читача й у слухача саги в середні століття; поняття добра й зла, любові й боргу й т. д.- не збігаються з нашими поданнями. Із цього погляду розбираються деякі сюжети “Саги про Вольсунгах”, де зіставляються моральні поняття древніх народів із сучасними й робиться висновок про те, що читати пам’ятники древньої літератури потрібно, добре представляючи світорозуміння людини того часу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)