Розмова про село на прикладі добутків Г. Косинки

Перейдемо до аналізу добутків “Заручини”, “За земельку”, “Політика”, “На золотих богів”, “Гармонія”. Час, про яке пише письменник, було складним і неоднозначним. І автор прагне показати його таким, яким воно було насправді – жорстоким і трагічним, та й не завжди зрозумілим до кінця його героям. Всі вони відстоюють свою правду, виборюють своє право на щасливе життя – хто чесно, відкрито, а хто підступно, з обманом, а те й силою, залякуванням і пролитою кров’ю. Звернемося до його оповіданням

У своїх добутках

письменник через героїв розкриває життя, людську душу… Мусій Швачка (оповідання “Політика”) збирається на колядування до заможного свата. Рин чесн, принциповий і безкомпромісний, відстоює інтереси бідняків по-своєму справедливо, аби тільки ніхто не смів докоряти, що він, Швачка, “не правильну політику робить”. У зіткненні із заможними селянами, яких давно недолюблював, не розгубився, жодним переконанням не поступився! Вони схопилися за ножі, Швачка вийняв браунінг… Пролилася кров. “Цю довгоочікувану землю такі бідняки, як Мусій Швачка, віддавати не будуть. Але й Кушнір і йому подібні не упокоряться

для того, щоб їхня земля вислизнула з їхніх рук навіки,- пише Г. Жулинский, цілком справедливо затверджуючи: – Григорій Косинка в художньому аналізі внутрішнього переживання проблеми землі своїми героями не допускає ніяких компромісів. Не жалує ні бідняка, що одержав землю й сліпо тріумфує – утішається, тому що він щасливий, а як далі буде розвиватися революція, його не цікавить. Безжалісно розвінчує й несамовиту злість кулака, що зненавидів голодного сусіда за його надію на власну земельку”.

Жагуче слово Косинки було виразником суспільних думок і палких почуттів, сповнених боротьби за звільнення людини, за його щастя. “За волю й життя. Правдивий шлях, товариш, шлях боротьби… Це наш шлях”, – твердо вибирають свою дорогу бідняки села Шубовки (“Сходка”). Революція показала всі болячки життя, а не зуміла їх вирішити. Гасла й заклики: “Відбирай!”, “Грабуй награбоване!”, “Хто не бідняк, той ворог народу!” – не завжди були справедливими. А тому, коли читаєш оповідання “Заручини”, відчуваєш, що письменник дивиться на мир із загальнолюдських позицій. Читаючи новели Григорія Косинки, можна тільки дивуватися, звідки цей солнцеясний талант, уміння проникати глибоко в душу людини. Як невимушено легко звучить кожне слово письменника, музикантом пливе кожна його фраза. Тому що все йде від життя, від бачення головного, найважливішого – людського серця. Напевно, після В. Стефаника ми не маємо такого вміння в письменника проникати й тремтливо відкривати селянську душу, психологію хлібороба, його більшу й багату внутрішню красу

Вслухаємося лише у слова простої жінки Мелашки (“Заручини”), що говорить із заможним селянином: “Як вам сказати,- сказала тихо Мелашка, – Ручатися за Михайла не буду. Його добра воля: хоче – нехай сватає вашу Наталку, як вона піде за нього. А тільки коні, вози ваші, Петро, ні до чого тут. Ви ж, здається мені, сина мого з’єднуєте, а не коні з возами? Я не гуджу дочки вашої… Але ви, Петро, вибачите мене за слова, таке говорили, що мені слухати соромно було. Добре знаєте, що я із праць своїх вік прожила, мені тими кіньми не їздити, а все-таки переховувати чуже добро я не буду”. Скільки в цих словах людського достоїнства, простоти, самоповаги, шляхетності, щиросердечної краси!

Тому що кожна рядок, кожне слово на папері від великої любові до трудівника й більших мучень його страждаючої долі. Ми по-людському повинні зрозуміти й Петра Рудика, що, учився, чесно працював, із труднощами розжився, поставив на ноги власне господарство, а тепер повинен від усього позбутися. І письменник тут при остроконфронтационном конфлікті знаходить той ракурс, що дозволяє нам бачити життя багатогранно й об’єктивно. У цьому – сила його таланта. Новели Косинки – це вихоплені невеликі епізоди з життя села. Яскраві, виразні, вагомі. Письменник уміє так будувати своє оповідання, що не тільки зримо бачиш, а й чуєш те, що відбувається навкруги. Тут все живе, дихає, хвилюється, засмучується, радується… Навіть небо не блакитне, на все реагує, на все відгукується: “Уже третій день, як ревуть гарматні бої над окраїнами Медвина; гримить, сміється ворожа артилерія, а до неба піднімаються криваво-червоні мови полум’я із селянського житло…”. Так починає своє оповідання Г. Косинка про трагічний бій бідняків за волю, за життя в новелі “На золотих богів”. Малює зримо, епічно. На декількох сторінках – ціла панорама, де б’ється червона селянська воля, умирає на своїх восьмушках і ділянках, але захищає тілами, кров’ю своє житло від армії “золотих богів”. От відважний сільський хлопчик Сенька-Пулеметчик “летить сонячним пилом… і строчить умілою рукою по ворожих рядах. От уже пішли в бій з вилами, сокирами, а ворог – стіною налягає, щоб розбити селянські ряди…”. Усе почало рухатися. Усе ожило, все діє. Письменник уміє дослухатися й почути душу селянську, почути й відтворити той біль, то мучення, то горі, що волає протягом століть до людського розуму й почуття

Добутку Г. Косинки опираються на народну мораль. Письменник добре знав життя, побут, мову й психологію людини, умів не тільки спостерігати, аналізувати, але й співпереживати. Образи, як правило, розкриваються немов зсередини – у роздумах, спостереженнях, внутрішніх суперечках


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Розмова про село на прикладі добутків Г. Косинки

Categories: Нові твори

Links