Літературні критики про твори Пушкіна

Душу сказала мені давно:

Ти у світі блискавкою промчишся!

Тобі все почувати дано,

Але життям ти не насолодишся.

Веневітінов.

В. Г. Бєлінський: “Пушкін належить до числа творчих геніїв, тих найбільших історичних фігур, які, працюючи для сьогодення, готують Майбутнє, отже, не можуть належати тільки одному минулому”. Із цим судженням залишається тільки погодитися. Необхідно додати, що геній Пушкіна, на мій погляд, полягає не тільки в безсмерті сюжетів його добутків: мало хто з письменників намагається відповісти в одному

добутку відразу ж на кілька питань. Інакше кажучи, беруться за рішення який – або однієї – показати дурість народного життя, “закулісну” життя світського суспільства, безглузде буття народу й т. д. А Пушкін, у даному добутку, робить численні ліричні відступи, у яких і міркує на численні Теми. Тому почерпнути із цього утвору можна дуже багато чого.

Почнемо з початку – сюжет: от вуж воістину життєва ситуація. Це далеко не любовний трикутник, навіть не знаю, як і назвати. Їсти чому повчитися! Після прочитання волею-неволею замислюєшся про те, яка все-таки складна ця штука – життя: ніколи не знаєш, де знайдеш,

де втратиш (в Онєгіна, навпаки, він втратив, а лише потім знайшов, але було пізно).

Пушкін дуже багато міркує про життя. Він показує життя великого міста із численними балами й розвагами, місто з боку “парадного під’їзду”, де завжди весело й галасливо. І крізь це проходить тема самітності, якогось відчуження, причому автор робить це так, що самому читачеві стає смутно. Але ж так насправді: дивишся на місто – усе кудись квапляться, сміються, кричать, розмовляють і жартують – коротше – місто живе шумним і бурхливим життям.

Мимоволі пригадується уривок з вірша Рилєєва:

З тяжким смутком, із чорної думою

Я с тих пор один броджу,

И могилою угрюмою

Мир сумний знаходжу.

Усюди зустрічі безвідрадні!

Шукаєш, суєтний, людей,

А зустрічаєш трупи хладные

Иль безглуздих дітей…

Хоча, з огляду на мої роки, можна сказати, що це не так вуж і помітно.

Наступне “нововведення” – це Мова. Звичайно, муза Пушкіна була вигодувана й вихована утворами попередніх поетів (можна сказати більше – вона прийняла їх у себе, як “свій законний стан і повернула їхньому миру в новому, перетвореному виді” ( Бєлінський ), але те, як він нею ліпить настрій читача, піднімає його до божественних початків, і в черговий раз доводить, що їм (автором) керує геній. Його мова скажено приваблива. Де треба – там короткі, лаконічні речення (тому що “стислість – сестра таланта”); де необхідно дати повний опис, там з’являється грузле, текуче мовлення, немов різдвяна ялинка, прикрашена гірляндами прикметників. Краса! І з її допомогою Пушкін, як людина, що пізнала вище світло й високі почуття, любов і пристрасть перелюбства, майстерно діє на сприйняття читача. Він відкрив нові можливості, які дарує нам мовлення. Потрібно лише навчитися користуватися нею, тому що ще Цицерон сказав – “Мовлення дана всім, розум – доля деяких”. У цьому добутку автор показав нам високе знання античності й історії. А це, у черговий раз, доводить, що Історія вчить многому: це адже не книжковий розум, а життєва школа, де в ролі викладачів виступають “великі миру цього”. На жаль, це пізно починаєш усвідомлювати.

Спускаємося на землю й переходимо до “людського” темі.

Отож Пушкін підкинув ще “матеріал для міркування” (взагалі, такі дії властиві найбільшими): очевидно, що мова йтиме про Євгенія.

Прочитав я роман, відклав книгу й подумав: “Так який же насправді Онєгін?” Може це гра Пушкіна показати головного героя, цього “страждаючого егоїста”, на початку з однієї точки зору, потім з інший, а потім – із третьої? Або ж настільки глибока натура Євгенія, що навіть сам автор віддає його на суд читачеві? У житті адже виходить аналогічно – у кожного є свої завулки душі й, отже, кожний може бути незрозумілим. Є про що задуматися! Прочитавши роман, розумієш, що озлоблений розум є теж ознаку високої натури, тому що така людина незадоволена не тільки навколишніми, але й самим собою. І ще, якось дико розуміти, що існують люди, подібні до Онєгіна, які не знають, що їм треба.

Взагалі, читаючи цей роман, міняєш кут зору на багато речей. У деякому змісті, цей добуток можна назвати філософським. У своїх філософських відступах автор показує побут того часу, при цьому дає оцінку, міркує, намагається знайти відповіді на багато корінних питань буття. І в цих відповідях знаходиш дуже багато нового для себе. Із чимсь можна погодитися, а із чимсь і посперечатися. Закінчити цей утвір хочу словами вищевказаного найбільшого майстра пера, але з урахуванням можливостей быстрорастущего генія нижчепідписаного:

Переглянув всі дуже строго:

Протиріч дуже багато,

Але їх виправити не хочу.

Цензурі борг свій заплачу,

И вчителькам на съеденье

Плоди праць своїх віддам.

Іди ж до шкільних берегів

Новонароджене створіння,

И заслужи мені слави данина:

Одні п’ятірки, шум і лайка!

P. S.

Не порахую за зухвалість думка про те, що свари зовсім не буде.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Літературні критики про твори Пушкіна

Categories: Нові твори

Links