Крик болю і туги за рідною Україною у поезії Павла Грабовського
Сутність лірики талановитого українського поета Павла Грабовського, ім’ям якого пишається наша вітчизняна література, Іван Франко влучно передав словами: “Крик болю і туги за рідною Україною”. І, дійсно, коли читаєш щирі рядки, сповнені сердечного запалу, поєднаного з невимовним сумом, зримо відчуваєш муки поета-патріота, відірваного на довгі десятиріччя від рідної землі, її культури, позбавленого можливості працювати на національній ниві.
…Останнім часом в сучасному сьогоденні ми часто застосовуємо це горде слово “патріот”,
Ось чому Павло Грабовський, який із тридцяти восьми років життя двадцять провів у засланнях за свої патріотичні переконання, розкриває сучасним українцям незбагнену для багатьох річ: якщо у людини є батьківщина, рідна земля, – це вже неабияке
Дома все тебе дратує,
Порошинка дошкуля;
Хто що скаже, пожартує, –
Втік би зараз відціля…
А не вспівши край свій кинуть,
Туга зараз забере;
Спогадання роєм линуть,
Забувається все зле.
Читаючи ці рядки, я чомусь пригадала цикл нарисів – листів сучасного харків’янина – емігранта із Канади, які є ніби ілюстрацією до наведеного уривка.
Патріотичні переконання Павла Грабовського визначили і пафос його творчості. У пристрасному заклику “Уперед за край рідний та волю”, яким починається вірш “Уперед” виражено найзаповітніші бажання поета. Тут органічно поєдналися його любов до України з прагненням побачити її народ звільненим від важкого ярма, що отруювало життя знедоленої людини:
Щоб Русь порізнена устала
З-під віковічного ярма
І квітом повним розцвітала
У згоді з ближніми всіма!
(“До Русі – України”)
У поезіях збірки “Пролісок”(1894) вилилася туга за рідним краєм, за близькими людьми, за тією громадською працею, якій поет віддав увесь свій юнацький запал. Власне, саме з цієї збірки патріотична тема стала провідною у творчості Грабовського і реалізувалася у багатьох творах, джерелами яких були згадки про батьківщину, розмови з ув’язненими українцями, книжки про Україну, її історію.
Поет подає символічний образ рідної України, називаючи її “серце-нене” (“До України”), закликає всіх зібратися “докупи” під єдиним гаслом: “Шлях любові та освіти нас навіки поєдна!”(“До українців”).
Все, що стосувалось України, турбувало серце митця; велику увагу він приділяв єднанню й самобутності української нації. Щоб зберегти себе як народ, зазначав Грабовський, українці мають “дорости до загально освітнього рівня” (“Лист до молоді української”), а це можливо тільки за збереження й розвитку питомих національних традицій.
Поетичний образ України постає з рядків творів з ностальгійним мотивом (“Україна приснилась мені”, “Сон”, “Далеко”). Картини чарівної українською природи, побуту протиставлені суворій сибірській реальності, підкреслюють глибоку тугу поета-патріота за рідною землею.
Я вважаю, що в наш час патріотичних гасел доречно частіше звертатися до поезій Грабовського, якому є що сказати нам.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)