Композиція роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
И далечінь вільного роману
Я крізь магічний кристал
Ще не ясно розрізняв.
Автор уже в першому розділі зізнається, що писав її без плану й знайдені в ній протиріччя виправити не бажає. Але, з іншого боку, роман є цілісним добутком, що відрізняється своєю стрункістю, чіткістю й закінченістю.
Сюжет “Євгенія Онєгіна” незвичайно простий, якщо не сказати банальний. У романі представлені всього дві сюжетні лінії: Онєгін – Тетяна, Онєгін – Ленский, тобто любовна й особиста. У романі відсутня традиційна розв’язка – герой
Основним прийомом у побудові композиції роману є дзеркальна симетрія. Способом її вираження є зміна героями позицій, займаних у романі. Спочатку Тетяна і Євгеній зустрічаються, Тетяна закохується в нього, страждає через нерозділену любов, автор співпереживає їй і подумки супроводжує своїй героїні. При зустрічі Онєгін читає їй “проповідь”. Потім відбувається дуель між Онєгіним і Ленским – подія, композиційною роллю якого є розв’язка особистої сюжетної лінії й визначення розвитку любовної інтриги. При зустрічі Тетяна й Онєгіна в Петербурзі він виявляється на її місці, і всі події повторюються в тій же послідовності, тільки автор перебуває поруч із Онєгіним. Ця так звана кільцева композиція дозволяє нам повернутися в минуле й створює враження від роману як від гармонічного, закінченого цілого.
Прийом кільцевої композиції розкриває перед читачем криза душі Онєгіна. Він дивиться на життя очами Тетяни – “смиренної дівчинки”. Її переживання, які тоді здавалися йому смішними, тепер були предметом його життя. Ці переклики показують зміни, що відбуваються в характері Онєгіна. У першому розділі Євгеній уперше з’являється у світлі, потім залишає його й вільний час, що утворився, не займає ні творчістю, ні читанням. В останній главі читач знову зауважує Онєгіна у вищому світлі. Але своє самітництво він здатний з більшою користю різноманітити читанням і творчістю. Євгеній навчився читати “духовними очами” “меж друкованими рядками”, “ледве не зробився поетом”.
Також повернення в минуле дозволяє нам зіставити два образи Тетяни: як сільської дівчини і як світської дами. Читач спостерігає внутрішню еволюцію життєвих позицій героїні, її дорослішання, здатність контролювати свої емоції, бути стриманіше. Але в той же час це викриває неспроможність її образа. Тетяна, як і колись, виявляється не в силах зрозуміти Онєгіна. У прошлом вона вимірювала коханого по рамках сентиментального героя, потім героя романів Байрона, намагаючись сприймати Онєгіна через літературні стандарти. Але він не Чайльд Гарольд, і не він був їй у снах. Онєгін не підходив на жодну із цих ролей. Так і зараз Тетяна не здатна повірити в щирість його почуттів, усвідомити їхню значимість як спроби встановитися й реалізуватися в цьому світі.
Також істотною особливістю композиції є наявність ліричних відступів у романі. З їхньою допомогою створюється образ ліричного героя, що робить роман лироэпическим. Ці внесюжетные розмови автора із читачем і його міркування на різні Теми задовольняють над сюжетом і навіть іноді спричиняються його подальший розвиток.
Таким чином, дуже часто ми маємо справу не стільки із сюжетом, скільки з його обіграванням. Роман оповідає й про долі героїв, і про створення роману, його написанні, що стає однієї з найважливіших тем, що зачіпаються в добутку. Також ліричні відступи уможливлюють використання в романі інверсії. Авторові важливо був зобразити середовище, розширити композицію й зробити епічні обставини предметом зображення.
Стає ясно, що в побудові композиції роману “Євгеній Онєгін” спостерігаються дві тенденції: незвичайна воля оповідання, строкатий характер, невимушеність розвитку сюжету й щось дивно гармонічне, що робить роман цільним і закінченим. Ці дві тенденції обумовлені тим, що Пушкін прагнув максимально наблизити роман до дійсності й у той же час установити дистанцію з літературними канонами, тобто, у цілому, зробити свій добуток самим життям, оригінальної й неповторної
(1 votes, average: 5.00 out of 5)