Особливості композиції роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

У романі виділяються дві сюжетні лінії. Перша – це любовний роман, взаємини Онєгіна й Тетяни Ларіній, а друга – це взаємини Онєгіна й Ленского.

Роман складається з восьми глав. Перша з них являє собою розгорнуту експозицію, у якій автор знайомить нас із головним героєм – “молодим джигуном” Євгенієм Онєгіним, показує його життя в столиці. У другому розділі відбувається зав’язка другої сюжетної лінії – знайомство Онєгіна з Ленским:

Спершу взаємної разнотой

Вони один одному були нудні;

Потім сподобалися, потім

З’їжджалися

щодня верхи

И незабаром стали нерозлучні.

Зав’язка першої сюжетної лінії відбувається в третьому розділі. Онєгін знайомиться із сімейством Ларіних, де він побачив Тетяну. Вона ж, у свою чергу, відразу відзначила Онєгіна:

Пора прийшла, вона закохалася…

Тетяна виховувалася як типова провінційна дівчина того часу:

Їй рано подобалися романи;

Вони їй заміняли все;

Вона влюблялася в обмани

И Ричардсона, і Руссо.

У своїй уяві вона створила образ улюбленого, не схожого на навколишніх її молодих людей, оточеного якоюсь таємницею. Вона поводиться як щира героїня

роману: пише йому лист у дусі тих, які вона читала в книгах, адже вона “по-російському знала погано”. Герой “торкнутий був” визнанням юної дівчини, але “життя сімейним колом” обмежувати не хотів, тому й прочитав їй нотацію в саду, призвавши її “учитися панувати собою”. Це свого роду кульмінація в розвитку першої сюжетної лінії.

П’ята глава роману знаменна тим, що Тетяна, мучимая “пристрастю ніжної”, бачить сон, що має важливу композиційну роль. Він дозволяє читачеві як би вгадати наступні події – смерть Ленского. Важливі також і іменини Тетяни. Вони відіграють важливу роль у розвитку другої сюжетної лінії. Саме на іменинах Тетяни Онєгін “заприсяг Ленского роздратувати й вуж порядком помститися”. Ленский, піднесена й жагуча душа, що перебуває у владі полум’яної пристрасті до Ольги, не міг стерпеть образи й зрадництва друга й вирішив:

Дві кулі – більше нічого –

Раптом дозволять долю його.

Відповідно, главу шосту ми можемо назвати кульмінацією й розв’язкою другої сюжетної лінії.

Що ж стосується першої сюжетної лінії, той її розвиток триває. Тетяну відвозять на ярмарок наречених у Москву, а потім вона виходить заміж за важливого генерала. Через два роки вона зустрічається в Петербурзі з Онєгіним. Тепер вона вже світська дама, “законодавиця зал”, що займає таке ж положення в суспільстві, як і Онєгін. Тепер уже він закохується в Тетяну й пише їй лист. Так у восьмому розділі відбувається розв’язка першої сюжетної лінії.

Однак слід зазначити важливу композиційну особливість роману – це відкритість фіналу. У розв’язці як першої, так і, почасти, другий сюжетних ліній немає чіткої визначеності. Так, автор припускає два можливих шляхи для Ленского, якби він залишився живий, а не був убитий на дуелі:

Бути може, він для блага миру

Иль хоч для слави був породжений…

А може бути й те: поета

Звичайний чекав долю…

Онєгіна ж автор залишає в самий складний для нього момент, після пояснення з Тетяною:

И тут героя мого,

У мінуту, злу для нього,

Читач, ми тепер залишимо,

Надовго… назавжди.

Крім незвичайної розв’язки можна відзначити те, як побудований роман “Євгеній Онєгін”. Основний принцип його організації – це симетрія й паралелізм.

Симетрія виражається в повторенні однієї сюжетної ситуації в третій і восьмій главах: зустріч – лист – пояснення.

При цьому Тетяна й Онєгін міняються місцями. У першому випадку автор на стороні Тетяни, а в другому – на стороні Онєгіна. “Сьогодні черга моя”, – говорить Тетяна, як би зіставляючи дві “історії любові”.

Онєгін змінився й говорить речі зовсім іншого характеру, чим у перший раз. Тетяна ж залишається вірна собі: “Я вас люблю (до чого лукавити)”…

Композиція листів паралельна, тому що можна говорити про схожість наступних моментів: написання листа, очікування відповіді й пояснення. Петербург тут відіграє обрамляющую роль, з’являючись у першій і восьмій главах. Віссю симетрії цих сюжетних ситуацій є сон Тетяни. Наступною особливістю композиції роману можна назвати те, що частини роману протипоставлені один одному, до певної міри навіть підпорядковані принципу антитези: перший розділ – це опис петербурзького життя, а друга – показ життя помісного дворянства.

Основною композиційною одиницею служить глава, що є новим етапом у розвитку сюжету.

Оскільки ліричне й епічне в романі рівноправно, той і ліричний відступи відіграють немаловажну роль у композиції роману.

Звичайно ліричні відступи пов’язані із сюжетом роману. Так, Пушкін протиставляє Тетяну світським красуням:

Я знав красунь недоступних,

Холодних, чистих, як зима,

Невблаганних, непідкупних,

Незбагненних для розуму…

Є ж і такі, які із сюжетом прямого зв’язку не мають, а зв’язані безпосередньо з образом автора в романі:

Я пам’ятаю море перед грозою:

Як я заздрив хвилям,

Бегущим бурхливої чередою

З любов’ю лягти до твоїх ніг.

Ліричні відступи з’являються в переломні моменти оповідання: перед поясненням Тетяни з Онєгіним, перед сном Тетяни, перед дуеллю.

Часто ліричні відступи містять звертання до читача, що дозволяє зв’язати ліричне з епічним:

Дозвольте ж мені, читач мій,

Зайнятися старшею сестрою.

Знаменна й композиційна роль пейзажу в романі: по-перше, він показує хід часу (правда, час у романі не завжди співвідноситься з реальним), по-друге, характеризує внутрішній мир героїв (часто природні замальовки супроводжують образ Тетяни).

Отже, незважаючи на чіткість композиції, створюється враження, що автор ставиться до неї з легкою недбалістю. Поет залишає незавершеним роман, глави, строфи, рядки. Тим самим підтверджується думка, що “Євгеній Онєгін” – унікальний добуток у російській літературі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Особливості композиції роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”