Композиція повести “Капітанська дочка”
Тому з першого погляду здається, що все в повісті з офіційної точки зору політично благонадійно: симпатії Пушкіна нібито на стороні дворянства, Пушкін жалує страчених Пугачовим захисників Білогірської міцності, цариця виступає в ролі благодійниці Маші Мироновій. Насправді ж все це далеко не так.
Справа в тому, що Пушкін змушує Гринева докладно й точно викладати факти, і от ці-те факти при їхньому зіставленні говорять читачеві не те, що хотів би сказати Гринев, і читач осмислює їх по Пушкіну, а не по Гриневу.
Повість побудована так, що
Але якщо стежити за тим, як зображені появляющиеся на сторінках повести представники ворогуючих сил, то легко помітити, що все чесне, шляхетне, справедливе, істинно людське віддано автором
Перший раз представники двох ворожих таборів показані в другому розділі (“Вожатий”): Пугачов і оренбурзький генерал, начальник краю. Яка різка різниця між ними! Вожатий – втілення кращих рис народу, він кровно з ним зв’язаний. Генерал відірваний від народу, він навіть погано знає російську мову. Задовольняючи прохання старого Гринева, він призначає Петра Андрійовича в Білогірську міцність, тому що там він буде “на службі теперішньої, навчиться дисципліни”. Варто тільки згадати про коменданта міцності, про те, що там не було ні служби, ні дисципліни, щоб зрозуміти, як погано знав генерал своїх підлеглих і те, що діялося в подначальных йому Зміцненнях.
У восьмому розділі описується військова рада в Пугачова, а в Десятої – у генерала. Вони дані також контрастно. У Пугачова – живе, вільне обговорення, у результаті якого приймається сміливе, правильне рішення. Сатирично зарисована рада в генерала, на якому прийняте було рішення, “що всього благоразумнее й безпечніше усередині міста очікувати облоги”, що, як пізніше відзначає Гринев, виявилася “згубна для жителів”.
Різко протипоставлений Пугачов і генерал і у відношенні до долі Маші Мироновій, оказавшейся у владі Швабрина. З якою безсердечністю відніс генерал до Маші! І навпаки, яке людське співчуття виявив Пугачов! “Хто з моїх людей сміє кривдити сироту?” – закричав він. І їде сам у Білогірську міцність виручати наречену Гринева.
Повість у цілому й кожну з її глав Пушкін постачив епіграфами. Вони визначають зміст або дають характеристику основного героя (або героїв) даної глави. Однак є епіграфи (до гл. II, VIII), що мають протилежний зміст. Обоє ці епіграфа ставляться до Пугачова й викладають дворянську точку зору на Пугачова, що Пушкін спростовує змістом глав.
Пейзажі в повісті вражають своєю реалістичною точністю. Пушкіна стисло, буквально кількома словами, уміє намалювати повну й вражаючу картину природи. Так, наприклад, дані пейзажі в другому розділі й в останньої, ідейно пов’язані з образами Пугачова й Катерини II.
Якщо зрівняємо картину бурану, намальовану Пушкіним, з описом бурану в книзі “Топографія Оренбурзька, тобто докладний опис Оренбурзької губернії” (1772), те ми вразимося точності пейзажу в Пушкіна. У книзі говориться: “Особливо ж зимою, у грудні й генваре місяцях, бури, по тамтешній назві бурани, бувають зі снігом і при самому лютому морозі, що від того багато з людей замерзають і пропадають, які тим більше небезпечніше, що іноді при досить тихій і помірній погоді в одна година така хмара, або буран, наступить, що при сильному снігу зверху й лежачий на землі несе, і оным все повітря стільки згустить, що в трьох сажнях нічого бачити неможливо”. Це зіставлення наочно показує, наскільки реалістичний і точний Пушкін у своїх художніх картинах природи.
Пейзаж у повісті не тільки простий опис місцевості або погоди, він виконує важливу роль у характеристиці героя й у розвитку дії добутку. Вожатий – єдина людина, що під час бурану не розгубилася, не впав духом. Він стояв на твердій смузі й знайшов дорогу до постоялого двору, виявивши сміливість і вміння орієнтуватися. Важливо й те, що таємничий вожатий з’являється в “мутному крутінні заметілі”. Сніжна бура, під час якої виникає перед Гриневым фігура вожатого (Пугачова), як би символізує й пророкує ту соціальну буру (народне повстання), до-
Торая знову зштовхне Гринева з Пугачовим, цього разу вожатим народу, вождем селянської революції.
Нарешті, буран є зав’язкою сюжетної лінії Гринев – Пугачов. Якби не було бурану, не відбулося б знайомства Гринева з Пугачовим і доля Гринева зложилася б інакше.
У сцені побачення Марьи Іванівни з Катериною II пейзаж інший, що різко контрастує з першим. Там – “морок і вихорь”, тут — прекрасний ранок, тюжелтевшие під свіжим подихом осіни липи. У таку ясну погоду, в обстановці царскосельского парку з його озером, лугами й пам’ятниками славі російської зброї, Марья Іванівна зустрічається з Катериною II, що дарует милість дочки капітана Миронова.
Цікаво відзначити, що в той час, як портрет Пугачова Пушкін створює сам, різко розходити із зображенням його у дворянських письменників, Катерину II він малює так, як вона представлена на портреті Боровиковского, тобто відмовляючись від самостійної замальовки.
Це тим більше цікаво, що завжди вірний правді Пушкін цього разу відступає від її. У Боровиковского, що рисовали портрет Катерини II в 1791 році, вона зображена вже старіючої, а зустріч Марьи Іванівни із царицею відбулася в 1774 році, тобто коли Катерині було 45 років.
Значення прози Пушкіна добре розкрив Горький. “Як прозаїк, – пише А. М. Горький, – він написав історичний роман ” Капітанська дочка “, де із проникливістю історика дав живий образ козака Омеляна Пугачова, організатора одного з найбільш грандіозних повстань російських селян. Його оповідання “Пікова дама”, “Дубровский”, “Станційний доглядач” і інші заснували російську прозу, сміло ввели в літературу новизну тим і, звільнивши російський Мова від впливу французького, німецького, звільнили й літературу від слащавого сентименталізму, яким боліли попередники Пушкіна”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)