Композиційний^-композиційні-сюжетно-композиційні особливості роману І. С. Тургенєва “Батьки й діти”

Композицію роману І. С. Тургенєва “Батьки й діти” можна назвати вповільненої кільцевий. Рух героїв у романі зосереджено між п’ятьома пунктами: Хохловские висілки – Марьино – місто – Никольское – село батьків Базарова. Другорядним пунктом є Хохловские висілки (це місце у романі лише згадується, але тут не відбувається ніяких подій). У Хохловских висілках на постоялому дворі Микола Петрович Кірсанов зустрічає сина на початку роману, тут же Базарів і Аркадій запрягають коней при переїзді з Никольского в село батьків Базарова.

Тому Хохловские висілки ми не будемо включати в основний шлях героїв Більше важливим пунктом є місто. Тут відбувається знайомство Базарова з Одинцовій, з’являються образи Ситникова й Кукшиной.

Тому місто є важливим пунктом пересування героїв у романі, нарівні з Марьином, Никольским і селом батьків Базарова. Безпосередня зав’язка дії відбувається в Марьине, у маєток Кірсанових. І спочатку дія начебто рухається по тому самому півколу – спочатку вперед, потім до кінця у зворотному напрямку, потім знову до кінця вперед: Марьино (маєток Кірсанових) – місто – Никольское (маєток Одинцової) –

будинок батьків Базарова – Никольское – місто – Марьино – місто – Никольское – будинок батьків Базарова.

Перші два півкола (рух “вперед та назад”) Базарів проробляє разом Саркадием. Останнє півколо Аркадій проробляє частково (з Марьина через місто в Никольское), Базарів же проробляє його повністю (з Марьина через Никольское в рідний дім), і причому окремо від Аркадія (остання зустріч приятелів відбувається в Никольском). Характерно, що при описі “зворотного” руху приятелів (з рідного дому Базарова) Тургенєв не акцентує увагу читачів на тім, що герої заїжджають у місто, а лише мигцем згадує про це. Помітивши дурний настрій Ганни Сергіївни, Аркадій і Базарів повідомляють Одинцовій про те, що “заїхали тільки по дорозі й години через чотири відправляться далі в місто”.

Але згадування це важливо: завдяки цьому зберігається єдність романного руху Перший розділ роману є експозицією Кірсанових – тут дана життєва історія Миколи Петровича. Другу й третього розділи можна назвати експозицією Базарова (тут даний портрет героя й перші характеристики його: Аркадій говорить батькові, що приятель його – “чудесний малий, такий простий”). У Марьино відбувається зав’язка зовнішнього конфлікту – знайомство Базарова з Павлом Петровичем Кірсановим. Розвиток дії – спори героїв, їхня взаємна антипатія, презирство Базарова, ненависть Павла Петровича Все це Тургенєв зображує в главах із четвертої по одинадцяту.

Дванадцята й тринадцята глави підготовляють розвиток внутрішнього конфлікту у романі – боротьба почуттів і світорозуміння в душі Базарова. Глави ці, що зображують “провінційних нігілістів”, підкреслено пародійні. Як зауважує Ю. В. Лебедєв, “комічне зниження – постійний супутник трагічного жанру, починаючи Сшекспира. Пародійні персонажі, оттеняя своєю низовиною значущість характерів двох антагоністів, гротескно загострюють, доводять до межі й ті протиріччя, які в схованому виді властиві й головні герої.

З комедійного “дна” читачеві стає видніше як трагедійна висота, так і внутрішня суперечливість пародируемого явища”. Чотирнадцята глава (опис балу в губернатора) – це зав’язка внутрішнього конфлікту у романі. Тут відбувається знайомство Базарова з Ганною Сергіївною Одинцовій.

П’ятнадцятого, шістнадцятого, сімнадцята глави – розвиток дії: поїздка приятелів у Никольское, несподівані почуття Базарова. Кульмінація внутрішнього конфлікту – пояснення героя з Одинцовій (вісімнадцята глава). Розв’язка – від’їзд Базарова.

Потім приятелі їдуть у рідний дім Базарова, де проводять три дні (двадцята й двадцять перші розділи) і знову вертаються в Никольское, де проводять не більше чотирьох годин, а потім вони відправляються в Марьино. Тут триває розвиток зовнішнього конфлікту (глави двадцять друга й двадцять третя). Базарів і Павло Петрович уже начебто уникають гострих зіткнень. І той і іншої поводяться стримано доти, поки не зачеплені їхні почуття.

Але Тургенєв знову зіштовхує героїв у їхньому інтересі до Фенечке. Павлу Петровичу вона нагадує Неллі, Базарів же починає “активно” доглядати за нею, почуваючи більшу образу на Ганну Сергіївну й бажаючи самоствердитися Кульмінацією ідейних суперечок і взаємної ворожості Базарова й Павла Петровича стає їхня дуель (глава двадцять четверта). Потім треба розв’язка зовнішнього, особистісного конфлікту героїв – Кірсанов одержує легке поранення, Євгеній Васильович їде з Марьина.

Гострота взаємної ворожості притупляється: і Базарів, і Кірсанов почувають безглуздість усього що відбувається, випробовують почуття сорому й незручності. Характерно, що тут притупляється й ідейне протистояння героїв: у Павлові Петровичі тепер домінує особиста ворожість, ревнощі, Базарів же більше не “хизується” своєю життєвою філософією, тому що вона виявилася неспроможною. Та й саме ідейне протистояння героїв тут уже комічно знижене Так, як причина дуелі (для пояснення із братом) Павло Петрович придумує дотепну версію – “Базарів нешанобливо відгукнувся про сера Роберті Пилці”. Потім Базарів через місто знову їде в Никольское (глави двадцять п’ята й двадцять шоста). Він говорить Ганні Сергіївні, що давно отямився, тому що не хоче, щоб вона згадувала про нього з відразою, однак почуває себе він “прекапосно”.

Як зауважує Ю. В. Лебедєв, “Другий кругжизненних мандрівок героя супроводжують останні розриви”. Це розрив із сімейством Кірсанових, зі своїм єдиним другом, Аркадієм; розрив зі своєю любов’ю, розставання з Одинцовій – Базарів розуміє, що випробовувати долю даремно; нарешті, дивовижний розрив із самим собою – герой намагається зберегти цілісність своєї особистості й світогляду, однак йому це не вдається. Внутрішній конфлікт Базарова збільшується в стінах рідного дому. У рідній домівці жива пам’ять про дитинство, тут людин почуває себе найбільше вільно й природно, тут “виходить назовні” природність і безпосередність почуттів, – те, що герой намагався придушувати в собі, озброївшись “новітніми теоріями”. чиНе тому Базарів так не любив бувати в рідному будинку?

І зараз він випробовує тут “тужливу нудьгу й глухе занепокоєння”. Він намагається зайняти себе медичною практикою, допомагаючи Василю Івановичу, але його більше нічого не радує в житті. Внутрішній конфлікт тут дозволяється смертю героя.

Під час однієї з операцій (розкриття померлі від тифу мужика), Базарів заражається й незабаром умирає. Це стає розв’язкою внутрішнього конфлікту нерозв’язної ситуації (глава двадцять сьома). В останній главі дія переноситься в Марьино, у маєток Кірсанових, ми довідаємося про щасливі зміни, що происшли в їхньому сімействі, про долю Павла Петровича И в цій же главі ми переносимося в село, де живуть батьки Базарова.

Тургенєв закінчує роман описом сільського цвинтаря, де похований Базарів. Глава ця є епілогом одночасно образа Базарова й образа Павла Петровича й усього сімейства Кірсанових. Умовне коло замикається: з рідного дому Базарова дія в останній главі знову переносяться в Марьино. Але тут ми вже не спостерігаємо пересування героїв. Дія далі переноситься з волі автора З Марьина Тургенєв знову веде нас у село батьків Базарова, на сільський цвинтар.

“Описане півколо” тут повторюється двічі, спочатку рух уперед, а потім на вихідну точку його: рідний дім Базарова – Марьино – село батьків Базарова. Спробуємо сполучити обидва півкола (безпосередній рух героїв і перенесення в ту або іншу крапку дії з волі автора): Марьино (маєток Кірсанових) – місто – Никольское (маєток Одинцової) – село батьків Базарова – Никольское – місто – Марьино – місто – Никольское – село батьків Базарова – Марьино (тут два півкола замикаються в єдине коло) – село батьків Базарова. Так ми одержуємо єдине умовне коло, у якому рухається вся дія роману1. Формально ми не можемо назвати композицію кільцевої (уперше ми зустрічаємося з героями на Хохловских висілках, а розстаємося на цвинтар, де похований Базарів, поруч із селом його батьків), однак рух героїв і авторський перехід у ту або іншу крапку дії утворять єдине, цільне коло. Таким чином, по своїй простоті, чіткості, стрункості й домірності композиція роману Тургенєва близька до композицій пушкінських добутків