Комедіанти (переказ)
Дія роману відбувається на Гаїті в перші роки правління диктатора Франсуа Дювальє. Головний герой роману, містер Браун, від імені якого ведеться розповідь, повертається в Порт-о-Пренс з поїздки в США, де намагався знайти покупця на свій готель під назвою “Тріанон”: після приходу до влади Дювальє з його тонтонмакутамі (таємною поліцією) Гаїті зовсім перестав приваблювати туристів, так що готель тепер приносить суцільні збитки. Проте на Гаїті героя вабить не тільки власність: там чекає Березня, його коханка, дружина посла однієї з латиноамериканських
На одному судні з Брауном пливуть містер Сміт, колишній кандидат у президенти США, і містер Джонс, який називає себе майором. Містер Сміт з дружиною – вегетаріанці, які збираються відкрити на Гаїті вегетаріанський центр. Містер Джонс – особистість підозрілою: під час плавання капітан отримує на нього запит з пароплавства. Герой, якого капітан просить придивитися до Джонса, приймає його за карткового шулера.
Приїхавши до себе в готель, герой дізнається, що чотири дні тому сюди прийшов доктор Філіпо, міністр соціального добробуту. Відчувши, що його хочуть прибрати, він вирішив
В очікуванні доктора герой згадує своє життя. Він народився в 1906 р. в Монте-Карло. Батько втік ще до його народження, а мати, очевидно, француженка, покинула Монте-Карло в 1918 р., залишивши сина на піклування батьків-єзуїтів у колежі Явища Пріснодіви. Герою пророкували кар’єру священнослужителя, але декану стало відомо, що він грає в казино, і йому довелося відпустити хлопця в Лондон до вигаданого дядечка, лист якого Браун легко сфабрикував на друкарській машинці.
Після цього герой довго поневірявся: працював офіціантом, консультантом видавництва, редактором пропагандистської літератури, засилаємо в Віші під час другої світової війни. Протягом деякого часу він збував профанам картини, написані молодим художником-студійців, видаючи їх за шедеври сучасного живопису, які з часом різко підскочать в ціні. Саме в той момент, коли одна недільна газета зацікавилася джерелом його експонатів, він отримав листівку від матері, яка запрошувала його до себе в Порт-о-Пренс.
Прибувши на Гаїті, герой застав матір у важкому стані після серцевого нападу. У результаті якоїсь сумнівної угоди вона стала власницею готелю – на паях з доктором Мажіо і своїм коханцем, негром Марселем. На наступний день після приїзду героя його мати померла в обіймах коханця, і герой, викупивши за невелику суму у Марселя його частку, став повновладним господарем “Тріанона”. Через три роки йому вдалося поставити справу на широку ногу, і готель почав приносити непоганий дохід. Незабаром після приїзду Браун вирішив спробувати щастя в казино, де і познайомився з Мартою, на довгі роки стала його коханкою.
… Самогубство доктора Філіпо може серйозно пошкодити герою: крім питання про політичну благонадійність напевно постане і питання про вбивство. Разом з доктором Мажіо герой перетягує труп в сад одного з покинутих будинків.
На ранок до героя приходить місцевий репортер Крихітка П’єр, який розповідає, що містер Джонс потрапив у в’язницю. У спробі виручити попутника герой їде до британського повіреному в справах, але той відмовляється втручатися. Тоді герой разом з містером Смітом йде на прийом до міністра закордонних справ в надії, що той замовить за Джонса слівце перед міністром внутрішніх справ. На наступний день герой відвідує Джонса у в’язниці, де той в його присутності пише якийсь лист, а ще через день зустрічає Джонса в публічному будинку, де він розважається під охороною тонтонмакутов. Начальник тонтон капітан Канкассер називає Джонса важливим гостем, натякаючи, що той запропонував диктатору якесь вигідне дільце.
Тим часом містер Сміт зачарований Гаїті і не хоче вірити в діються тут насильство і свавілля. Чи не переконувати його навіть не відбулися похорони доктора Філіпо, під час яких у нього на очах тонтон забирають у нещасної вдови труну з тілом чоловіка, так і не давши зрадити його землі. Щоправда, поїздка до штучно створюється мертве місто Дювальевіль, для будівництва якого довелося зігнати з землі кілька сотень людей, залишає у Сміта важке почуття, але навіть після того, як новий міністр соціального добробуту вимагає у нього хабар за створення вегетаріанського центру, містер Сміт все ще продовжує вірити в успіх.
Увечері того ж дня героя відвідує британський повірений. Коли розмова заходить про Джонса, він натякає, що той був замішаний в якійсь афері в Конго.
Пізніше до героя заходить молодий Філіпс, племінник покійного доктора. Колись поет-символіст, тепер він хоче створити загін повстанців, щоб боротися з диктаторським режимом. Почувши, що Джонс – майор з великим досвідом бойових дій, він звернувся до нього за допомогою, але отримав відмову, тому що Джонс веде якісь справи з урядом і розраховує зірвати солідний куш.
Через пару днів герой відвозить свого дворецького Жозефа на вудуістскую церемонію, а коли повертається, до нього вламується капітан Канкассер з почтом. Виявляється, напередодні бунтівники напали на поліцейську дільницю, і Канкассер звинувачує героя у співучасті. Від розправи героя рятує місіс Сміт.
На наступний день влада проводить акцію залякування: в помсту за наліт вночі на кладовищі при світлі юпітерів повинні бути розстріляні в’язні міської в’язниці, не мають до нальоту ніякого відношення. Дізнавшись про це, Сміти приймають остаточне рішення про від’їзд. Втім, цьому рішенню передує бесіда містера Сміта з міністром соціального добробуту, який докладно роз’яснив американцеві, за допомогою яких махінацій можна нажитися на будівництві вегетаріанського центру. Сміт відчуває свою повну безпорадність щось змінити в цій країні.
Пізніше герой отримує від Джонса пропозицію стати компаньйоном у його афері, але розсудливо відмовляється, а вже вночі Джонс, потерпілий повне фіаско, приходить до героя просити захисту. Вони просять капітана “Медеї” взяти Джонса на борт, але той обіцяє відразу ж після прибуття в США здати Джонса владі. Джонс відмовляється – очевидно, за ним числиться якийсь серйозний злочин, і герой везе його до посольства латиноамериканської країни, де посол – чоловік Марти.
Незабаром герой починає ревнувати коханку до Джонса: вона тепер вічно поспішає додому, думає і говорить тільки про майора… Тому герой відразу хапається за ідею доктора Мажіо відправити відставного вояку інструктором до Філіпс, який очолив на півночі Гаїті невеликий партизанський загін.
Джонс з радістю приймає цю пропозицію, і вони з Брауном відправляються в дорогу. Поки вони десь у горах вночі на кладовищі чекають зустрічі з повстанцями, Джонс розповідає правду про себе. Через плоскостопості він був визнаний непридатним до військової служби і в Бірмі не брав участь у бойових діях, а працював “головним по видовищному обслуговування військових частин”. Всі розповіді про його героїчне минуле всього лише байки, і він такий же комедіант, як і інші, що грають кожен свою роль. До речі, його угода з владою не відбулася зовсім не тому, що Джонсу не підійшли їх умови, – просто капітану Канкассеру вдалося з’ясувати, що Джонс – аферист.
Партизани спізнюються на зустріч, і Браун не може більше чекати. Однак біля виходу з кладовища його вже чекає капітан Канкассер зі своїми людьми. Герой намагається пояснити, що у нього зламалася машина і він застряг, але тут помічає у себе за спиною Джонса, що не має поняття про елементарні правила конспірації. Відступати нікуди… Брауна і Джонса рятують підоспілі повстанці.
Тепер героєві не можна повертатися в Порт-о-Пренс, і він за допомогою Філіпо нелегально переходить кордон Домініканської республіки. Там, у столиці, місті Санто-Домінго, він зустрічає подружжя Смітів. Містер Сміт позичає його грошима і допомагає влаштуватися компаньйоном до іншого їх попутнику по “Медеї”, пану Фернандесу, який тримає в Санто-Домінго похоронне бюро. Під час поїздки у справах герой знову опиняється біля кордону з Гаїті і зустрічає там роззброєні домініканськими прикордонниками загін Філіпо. Загін потрапив у засідку і задля свого порятунку був змушений перейти кордон. Один тільки Джонс відмовився покинути Гаїті і, найімовірніше, загинув. Під час заупокійної меси за вбитими герой зустрічає Марту, яка тут проїздом, – її чоловіка перевели до Аіму. Але ця зустріч не пробуджує в ньому ніяких почуттів, немов їхні стосунки були лише випадковим породженням похмурої атмосфери Порт-о-Пренса.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)