Коломийки
Коломийки не існують відокремлено як маленькі дворядкові пісеньки, а об´єднуються у віночки (в´язанки), чи тематично циклізуються з трьох-чотирьох та більше строф. Сталого поєднання, як правило, нема. Виконавці об´єднують їх експромтом, добираючи до конкретної ситуації, місця, умов виконання, аудиторії на основі спорідненості змісту, асоціацій чи спільного заспіву.
Завдяки легкій віршованій формі коломийки є одним з найбільш імпровізованих жанрів. Деякі народні виконавці спонтанно складають коломийки до різних життєвих ситуацій,
В. Гнатюк вважав, що письменники повинні вчитися з коломийок лаконізму і точності вислову, чіткості формулювання думки, рельєфності образів: “Незвичайне багатство і різнорідність мови, висловів, образів, порівнянь, римів, короткий і ядерний стиль – се такі прикмети, яких не можна ігнорувати. Хто хоче писати гарно, хто хоче навчитися вислову, з якого не можна ні слова випустити, і до якого не треба ні слова додавати, той мусить учитися коломийок напам´ять”. Саме Гнатюку належить перше найбільше зібрання коломийок у трьох томах (четвертий том залишився незавершеним). Видані ним збірники 1905, 1906,1907 pp. містять близько 9000 зразків жанру. Серед інших дослідників – І. Франко, М. Сумцов, О. Дей, Н. Шумада та ін.
Коломийки, як жанр народнопісенної творчості, мали значний вплив на розвиток літературної лірики. Чітка побудова строфи з ритмомелодійною симетрією, суміжним та внутрішнім римуванням відчутно позначилась на творах художньої літератури. Окрім використання народних коломийок в епічних творах як прийом образо-творення, передачі настрою персонажа і т. п. (показовим прикладом у цьому відношенні є ” Тіні забутих предків ” М. Коцюбинського), письменники використовували коломийкову форму для своїх творів. Ритмічна строгість цієї форми приваблювала Т. Шевченка, понад 60 відсотків творів якого написано коломийковим розміром (зокрема “Катерина”, “Гайдамаки”, ” Гамалія ” та ін,). Значне місце займає коломийковий розмір у творчості П. Куліша та В. Забіли; С. Руданського, який цим розміром написав ряд співомовок та поем про гетьманщину. Користувалися ним у галицькій Україні В. Шашкевич, І. Вагилевич, Є. Згарський, буковинці – Ю. Федькович (поема “Лук´ян Кобилиця”, жовнірські поезії), брати Воробкевичі, пізніше – І. Франко та ін.
Другий поширений жанр танкової лірики – шумки – це короткі (1 або 2 строфи) пісні у музичному розмірі 2/4 з характерною чотирирядковою строфою, кожен рядок якої, як правило, складається з 8 складів із цезурою 4 (4+4):
Кину кужіль І на полицю. Нехай миші / кужіль трублять,
Сама піду / на вулицю. Нехай мене / хлопці люблять.
Зустрічаються і дещо видозмінені варіанти побудови шумкової строфи. Генетичні корені цього жанру теж слід шукати в обрядовій ліриці, зокрема у веснянках, які супроводжувались танцювальними рухами. У назві, як і в змісті, збереглися відголоски обряду “закликання шуму”, тому для них характерне використання звуконаслідування та алітерації:
І шумить, і гуде, А хто ж мене молодую
Дрібний дощик іде, Та й додому поведе?
Подекуди спостерігаються і елементи змісту та образотворення із обрядів закликання жуків:
По дорозі жук, жук, Який я моторний,
По дорозі чорний, І в кого ж я вдався,
Подивися, дівчинонько, Хіба дасиш купу грошей,
Який я моторний. Щоб поженихався.
Відірвавшись від обрядової основи, шумки урізноманітнилися за змістом, але зберегли специфічний танковий ритм. Як правило, це жартівливі сатиричні пісні про Кохання, невдале побачення, залицяння кума до куми, родинні перипетії і т. п.
Дуже схожі змістом і формою до шумок козачки. їхній танковий ритм такий самий, як шумок, але на місці другої 4-складової групи з´являється 3-складова анапестична фігура із сильним наголосом на останньому складі:
Дам лиха / закаблукам Закаблукам / лиха дам.
Анапестична фігура може переноситись і у першу половину рядка, тому зустрічаються варіювання строфи від 6-складових до 8-скла-дових рядків і їх різне поєднання:
Ой дівчина І горлиця А козак / як орел,
До козака / горнеться. Як побачив, / так і вмер.
На думку Ф. Колесси така форма танкової пісні походить із Наддніпрянщини, на що вказує і сама назва жанру “козачок” від “козак”. Цей жанр широко побутує на всій території України упродовж кількох століть. Уже в 17 ст. були зафіксовані тексти на зразки козачкових і шумкових строф, що свідчить про давність походження жанру. В. Гнатюк наголошує, що відмінність цього жанру від коломийки полягає не лише у побудові строфи та ритму (козачкова строфа складається з 32 складів, а коломийкова лише з 28), а й у функціональному: козачок співається тільки при танці, а коломийка скрізь.
Ще одним поширеним танковим жанром є краков´яки – лемківські танкові пісні з дворядковою строфою і ритмікою польських краков´яків (розмір 2/4 із характерними синкопами у кожному такті): 2(6+6):
Стрілєв бим на воду, / шкода ми набою. Зрадив бим дівчину, / та сі Бога бою.
За змістом вони дуже різноманітні, чим споріднені з коломийками (відбивають подробиці побуту, життєві ситуації, різні настрої):
Штири морги ліса, а два смеричини, Не ходи, гультяю, до мої дівчини.
Вони легкі для імпровізації, але побутують лише в репертуарі Лемківщини та на Покутті.
На Сході України (особливо в промислових регіонах) набули популярності російські частушки (українська назва – частівки) – чотирирядкові пісні з характерною строфою, побудованою за схемою 2(4+3) /4+4 /4+3:
Над лісами / сивий дим, Скрізь ростуть но/ві заводи –
/ по полю / котиться, Ой, як жити / хочеться!
Частівки, як правило, виконуються російською мовою. їх зміст виходить за рамки побутової тематики, торкається соціальних явищ. У сучасному фольклорі побутують сатиричні частівки стосовно політичних подій чи постатей. Жанр не має витоків в українській словесності, а запозичений із російської народної культури. Більшість українських фольклористів дорадянської доби сходились на думці, що частівки є ознакою не тільки денаціоналізації, а й деморалізації представників українського етносу. Зокрема П. Куліш висловлював занепокоєння тим, що “смак до дум і пісень… поволі зник у народі, в міру забуття давніх спогадів, або змінився грубим смаком до жартівливих віршів”.
Окрім вище названих, є й інші жанрові різновиди танкових пісень: гопачки, чабарашки, дрібушки та ін. їх мелодії характеризуються специфічними динамічними ритмами, а тексти чіткістю побудови строфи, лаконізмом вислову, гумористичною чи сатиричною спрямованістю. Однак ці жанри набагато менше поширені, ніж проаналізовані. Теми, мотиви та ритміка танкових пісень дуже різноманітні, що дало підставу В. Гнатюкові твердити: “Разом узяті коломийки, козачки і краков´яки представляють таке багатство нашої пісні, яке ледве у інших слов´ян подибається…”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)