“Ой, співанко-коломийко, як тебе не знати!”

З давніх-давен пісня виражала радість, смуток, сподівання, мрії народу про майбутнє. Одним з її жанрових різновидів, є коломийки, які найбільш поширені на Гуцульщині. У цих невеличких піснях не тільки розповідалося про тяжке селянське життя, неймовірні страждання, горе, а й змальовувалися образи народних захисників, які не рахувалися із своїм життям, вставали на захист пригноблених:

Ой, підемо, панібрате, панів розбивати,

Або будемо висіти, або панувати..

Визначальними рисами коломийок є їх патріотизм. Особливо це відчувається в піснях

періоду Великої Вітчизняної війни. В них переважають образи весняного грому, сивого орла, що символізують героїзм, волелюбність нашого народу. Фашистське рабство пробудило спогади про давню турецьку навалу, народних месників того часу:

То не терен тіло ранить злими колючками,

То невільників фашисти крають канчуками.

То нетурки-яничари піднялись з могили.

То фашистські людолови село обступили.

У коломийках народ оспівує красу синіх гір і таємничих полонин, зеленого: гаю і смерекових лісів, напоєних солов’їним щебетанням, перегуком зозуль, дзюрчанням потічків. Найчисленнішими були

і є глибоко поетичні, колоритні коломийки про кохання. Вони відображають найтонші відтінки людських почуттів – від захоплення, симпатії до любові.

Народ створив також багато коломийок, у яких висміюються людські вади, різні негативні явища: “В тебе очі, як тарелі, а язик, як жорна”. Гуцульські коломийки люблять і співають у всіх куточках України.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

“Ой, співанко-коломийко, як тебе не знати!”