“Книга про бійця” – це поетичне утвердження народної єдності
Олександр Трифонович Твардовський – видатний російський поет XX сторіччя. Заявивши про себе ще в другій половині 20-х років, він мпііже півстоліття активно працював у літературі.
Дитинство майбутнього поета минуло у великій, багатодітній родині і’їміянина-коваля, що годувалася з убогого земельного наділу, придбаного на виплат. Пізніше, у 30-ті роки, родина Твардовських зазнала трагічної долі: під час колективізації її було “розкуркулено” й заслано на Північ.
Уже в ранньому дитинстві хлопчик пройнявся любов’ю і повагою до
Учився О. Твардовський у сільській школі в Ляхові, поблизу Загір’я. Уже тоді він дуже цікавився всім, що відбувається навколо і прагнув розповісти про свої враження іншим людям. З чотирнадцяти років почав посилати невеликі замітки до редакцій смоленських газет. Писав про неполагоджені мости, про комсомольські суботники, про зловживан-іін місцевої влади… Це були перші, ще учнівські спроби майбутнього письменника.
Коли Твардовському минуло вісімнадцять років, стався серйозний ічінфлікт з батьком, що призвів до розриву їхніх стосунків. Юнак покинув Загір’я і переїхав до Смоленська, де довго не міг улаштуватися на рокоту і перебивався копійчаним літературним заробітком.
Пізніше він вступив до Смоленського педагогічного інституту. На-мчшіня поєднував із роботою кореспондента: їздив до колгоспів, писав у місцеві газети статті і замітки про зміни в сільському житті.
У 1936 році Твардовський вступив на філологічний факультет Московського інституту історії, філософії і літератури (МІФЛІ), який закінчив з відзнакою. Того ж року він був призваний до армії і як кореспон-/И’ит військової газети брав участь у війні з Фінляндією.
З перших і до останніх днів Великої Вітчизняної війни Твардовський був її активним учасником. Разом з діючою армією, почавши війну Південно-Західному фронті спеціальним кореспондентом фронтової Ьеси, він пройшов її дорогами від Москви до Кенігсберга. У роки війни Тнврдовський робив усе, що було потрібно для фронту, часто виступав н ирмійських і фронтових газетах: писав нариси, вірші, фейлетони, пісні, статті, замітки. Але головний його твір воєнних років – видатна лірико-епічна поема “Василь Тьоркін” (1941-1945).
Ця, як назвав її сам поет, “Книга про бійця” відтворює достовірну картину фронтової дійсності, розкриває думки, почуття, переживання людини на війні. Вона вирізняється серед інших поем особливою повнотою і глибиною реалістичного зображення народно-визвольної боротьби, нещасть і страждань, подвигів і військового побуту.
Василь Тьоркін – це втілення російського національного характеру, він невіддільний від народу – солдатської маси і багатьох епізодичних персонажів (дід-солдат і бабка, танкісти в бою і на марші, дівчин-ка-медсестра в госпіталі, солдатська матір, яка повертається з ворожого полону тощо), він невіддільний і від матері-батьківщини. вся “Книга про бійця” – це поетичне утвердження народної єдності.
Після війни, крім основної літературної роботи, власне поетичної творчості, Олександр Твардовський тривалий час був головним редактором журналу “Новий мир”, послідовно відстоюючи на цій посаді принципи істинно художнього реалістичного мистецтва. Очолюючи журнал, він сприяв входженню в літературу цілого ряду талановитих художників прозаїків і поетів: Ф. Абрамова, Г. Вакланова, В. Овечкіна, В. Тендрякова, А. Солженіцина, Ю. Трифонова та ін. У 1970 році. Твардовський змушений був скласти із себе керівництво журналом: приводом послужила публікація творів Б. Можаєва, В. Сьоміна. Через рік Олександр Твардовський пішов з життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)