Поема “Василь Тьоркін” – про бійця

Поема О. Т. Твардовського “Василь Тьоркін” – народна, вірніше солдатська поема. Її головна ідея полягає в зображенні боротьби людей заради миру, заради життя. Вона являє собою цілу енциклопедію життя бійця. Та й за словами самого письменника, “ця книга про бійця, без початку і кінця”. Головний герой – втілений в образі Василя Тьоркіна народ на війні в самих різноманітних ситуаціях і епізодах. Твардовський зміг створити типовий образ російського солдата, з його плюсами і мінусами. Перед нами з’являється людина, що любить свою

Батьківщину і не жалує своєї крові заради неї, що може знайти вихід з важкої ситуації і жартом скрасити фронтові труднощі, що любив пограти на гармоні й послухати музику на привалі. Тьоркін – веселун, він за словом у кишеню не полізе. На мій погляд, головна риса його характеру – любов до рідної країни.

Герой постійно згадує про рідні місця, які так милі і дороги його серцю. Не може не залучати в Тьоркіні також і милосердя, велич душі: на війні він виявляється не через військовий інстинкт, а “заради життя на землі”. Повалений ворог викликає в ньому тільки почуття жалості (звертання Тьоркіна до німця). Він скромний,

хоча і може іноді трохи збрехати, пожартувати, говорячи друзям, що йому не потрібний орден, він “згодний на медаль”. Але найбільше мене залучає в цій людині його життєлюбство, життєва кмітливість, глузування над ворогом і над будь-якими труднощами. Тільки подивитися, як Тьоркін живе і радується життю на фронті, де щодня загрожує стати останнім, де ніхто “не зачарований від дурня-осколка, від будь-якої дурної кулі”:

Адже він у кухні – з місця,
З місця – у бій,
Курить, їсть і п’є зі смаком
На позиції кожній…

А от ми вже бачимо героя, коли той перепливає крижану ріку. Треба зупинитися, “а мороз – не стати, не сісти”. І отут Тьоркін не сумує, через якийсь час він починає грати на гармоні:

І від тієї гармошки старої,
Що залишилася сиротою,
Якось раптом тепліше стало
На дорозі фронтової.

Я думаю, можна сказати, що Тьоркін – душа солдатської компанії. Адже не випадково з величезним інтересом товариші слухають його то жартівливі, а то й серйозні оповідання. А згадаємо, як промокла рота лежала в болотах і солдати мріяли вже “хоч би смерть, так на сухому”. Вони не могли навіть закурити: розмокнули сірники. І от уже всім солдатам здається, що “гірше немає лиха”. Але Тьоркін як завжди не впадає у відчай, посміхається і починає довге міркування про те, що поки солдат почуває лікоть товариша, він сильний. І, лежачи в мокрому болоті, він зміг розвеселити друзів, вони засміялися. На мій погляд, це надзвичайний талант побадьорити людей у важких життєвих ситуаціях. І цим талантом володів Тьоркін. А як цікаве звертання героя до Смерті в главі “Смерть і воїн”, коли він поранений лежить і замерзає, а йому чудиться, що прийшла до нього Коса:

Буду плакати, вити від болю,
Гинути в поле без сліду,
Але тобі по добрій волі
Я не здамся ніколи.

І Тьоркін не покоряється долі, він перемагає смерть. О. Т. Твардовський у своєму добутку показав життєву силу людини, силу народного характеру, а також привів читача до усвідомлення моральної величі російського воїна.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Поема “Василь Тьоркін” – про бійця

Categories: Твори з української літератури

Links