Жив у Небесному палаці шеньсянь — безсмертний старець, і було у нього сім дочок, усі вже дорослі. Самої молодшої вісімнадцять зрівнялося. Батько дуже боявся, як би дівчини не стали думати про земне життя, а пущі того боявся, як би вони не знайшли собі наречених у світі людей. Тому-Те тримав їхній старий у строгості, не велів їм гуляти, не велів розважатися, і сиділи вони, бідненькі, у палаці, смертною нудьгою мучилися.
Кликали молодшу дочку Ци-Цзе. Уже дуже гарна була собою дівчина. Та ось одного разу, коли Ци-Цзе відпочивала у своїх спокоях, її слуху торкнулися прекрасні звуки флейти, вони доносилися у Небесний палац із миру людей. Флейта співала так солодко, що Ци-Цзе мимоволі заслухалася. Їй не терпілося довідатися, хто це відіграє, і разом із плямистим оленем, який прислужував їй, вона тихенько вийшла з палацових покоїв подивитися крізь хмари на землю.
Стояла весна. У світі людей наливалися пурпуром персики, зеленіли верби. Парами літали ластівки. Молоде подружжя просапувало поле зеленої пшениці, співали пісні. Заздрість побрала Ци-Цзе.
Повернулася Ци-Цзе у ту сторону, звідки доносилися звуки флейти, дивиться — молодий міцний юнак сидить під крислатою вербою, на флейті відіграє. Дивиться на нього дівчина, око відвести не може. Дивилася, дивилася й закохалася.
Догадався олень, про що його господарка думає, і говорить їй на вушко:
- Ти подивися, Ци-Цзе, як добре у людей! Ось би спуститися до них погуляти!
Ци-Цзе тільки головою кивнула.
А олень знову за своє:
- Бачиш, юнак відіграє на флейті? Уже до того працьовитий! Зі світанку до темна косить у горах траву! По вдачі він тобі?
Почервоніла Ци-Цзе від сорому, а сама кивнула оленеві головою й говорить:
- По вдачі-те по вдачі, тільки невідомо, гарний він людей або дурний?
- Я вмить це довідаюся, прагнеш, униз спущуся?
Погодилася дівчина, і олень став потихеньку спускатися на землю.
Юнака, який під вербою сидів і на флейті відіграв, кликали Ван Сань. Був він круглим сиротою, косив траву, тем і жив.
Скінчив Ван Сань відіграти, піднявся, побрав косу й тільки праг за роботу прийнятися, як раптом бачить — олень до нього біжить по дорозі. Підбіг олень до Ван Саню, підігнув передні ноги, поклонився й став просити:
- Урятуй мене, братик-косар! Спрягти скоріше! За мною вовк женеться!
Сховав Ван Сань оленя у копицю, а сам на дерево заліз. У ту ж мить вовк з'явився. Підбіг вовк до дерева, задихався весь і запитує Ван Саня:
- Не бачив ти, не пробігав олень по дорозі?
Махнув Ван Сань рукою на захід і відповідає:
- Бачив, він геть куди втік.
Почув це вовк і помчався далі, на захід.
Виліз отут олень із копиці й давай дякувати Вану Саня. Потім запитав, велика чи у юнака сім'я.
Зітхнув Ван Сань і відповідає:
- Ех, один я на білому світлі. Один лягаю, один встаю.
Запитує його олень:
- Тому ж тоді не приведеш у будинок дружину?
Відповідає юнак:
- Бідний я, хто ж за мене піде?
Говорить олень:
- Не засмучуйся, братик Ван Сань! При твоїй працьовитості так не знайти собі дружин?! Ось перегоди, я тебе посватаю!
Відповідає Ван Сань:
- Не знаю, як і дякувати тобі.
Говорить йому олень:
- Зараз уже пізно, мені настав час іти, але ми з тобою незабаром свидимся. Знадобиться моя допомога, оберни на південний схід, крикни три рази: «Брат олень! Брат олень! Брат олень!» Миттю з'явлюся.
Сказав так олень і зник. Зібрав Ван Сань траву й додому відвертав.
На інший день устав юнак ледве світло й знову у гори відправився. Підійшов до ріки, дивиться: дівчина у рожевому платті білизна на березі стирає. Ока у неї більші, променисті, руки вмілі, швидкі. Та собою гарна. Задивився Ван Сань на дівчину й про свою траву забув.
А дівчина стирала, стирала, так раптом оступилася, у воду звалилася. Ван Сань і думати не став, стрибнув за дівчиною у воду, на берег її витягся.
Дівчина промокла, тремтить уся й говорить Ван Саню:
- Ти й насправді добрий юнак! Якщо твій будинок неподалік, дозволь зайти до тебе обсушитися.
Відповідає їй Ван Сань:
- Зайди, обсушися!
Та пішли вони рядком до будинку. Прийшли, а близько будинку олень коштує, їх чекає, дві пари плаття тримає.
Здивувався Ван Сань і запитує:
- Ти навіщо прийшов, брат олень?
А олень розсміявся й відповідає:
- Говорив же я, що прийду тебе сватати. Цю дівчину кличуть Ци-Цзе. Заради тебе вона покинула Небесний палац і спустилася на землю. Довелися їй по вдачі твоя працьовитість і добра серце, і згодна вона вийти за тебе заміж. Ну як, побереш її у дружин?
Вислухав Ван Сань оленя, глянув на Ци-Цзе, і у серце у нього немов квітка розцвіла; почервонів юнак і попросив Ци-Цзе стати його дружиною. Щасливо зажили Ван Сань і Ци-Цзе, ретельно трудилися. А олень часто приходив їм допомагати.
Довідався безсмертний старець, що його дочка вийшла заміж, страшно розсердився, так і горить увесь від злості. Та ось одного разу дочекався він, коли Ван Сань у поле піде, спустився на землю й повів Ци-Цзе у Небесний палац.
Відвертав Ван Сань із поля, а Ци-Цзе будинку немає. Став він її шукати. Добрих полудня шукав, ніде не знайшов. Пригорюнился юнак і раптом про оленя згадав. Повернувся він особою до південно-сходу й крикнув три рази:
- Брат олень! Брат олень! Брат олень!
Тільки він це крикнув, а олень уже перед ним.
Говорить олень юнакові:
- Братик Ван Сань! Довідався безсмертний старець, що Ци-Цзе за тебе заміж вийшла, розсердився, повів її у Небесний палац і посадив у у'язницю. Веліла Ци-Цзе тобі передати, щоб ти гаолян посіяв і гарненько за ним доглядав, ще краще, чим у минулі роки. А коли гаолян дозріє, не знімай його весь, залиши на поле одне саме товсте стебло. За ніч він виросте до самих хмар. По цім стеблу доберешся ти до Небесного палацу й зустрінешся із Ци-Цзе. Та ще вона просила, щоб ти щодня на флейті відіграв, їй тоді веселіше буде. Міцно запам'ятай, що я тобі сказав. А тепер мені пора. Ци-Цзе чекає...
Не встигнув Ван Сань оком моргнути, як олень зник.
Засмутився юнак. Підняв він голову, подивився на небо, нічого не побачив, тільки чорні хмари. Десь зараз його Ци-Цзе? Побрав юнак флейту й заграв, щоб дружину розвеселити. Ніколи ще його флейта не співала так лунко. Ніжні звуки неслися прямо до небесної у'язниці. Почула Ци-Цзе, як відіграє Ван Сань, і колодки на ногах начебто легше стали.
Уже дуже хотілося Ван Саню скоріше побачитися із Ци-Цзе, і зробив він усі, як вона веліла: посіяв гаолян, доглядав за ним старанно. Та виріс гаолян високий-превисокий. Дивиться на нього Ван Сань — не нарадується.
А гаолян з кожним днем міцніше стає. Ось і мітелки з'явилися. Сидить Ци-Цзе у небесній у'язниці, чекає не дочекається, коли гаолян дозріє. День їй роком видасться.
Але ось нарешті прийшла осінь, гаолян червоним зробився. Висять на стеблі мітелки пухнаті. Одне стебло заметней усіх, такого ніхто й не бачив — товстий, високий, із ціле дерево буде. Забрав юнак гаолян, додому відніс, а найвище, саме товсте стебло на поле залишив. Виріс він за ніч до самих хмар. Побачив його Ван Сань, обхопив руками, став підніматися на небо.
Ось і Небесний палац. Вийшли назустріч Ван Саню шість дівчат, на всіх плаття однакові.
Запитує старша:
- Хто такий і навіщо подарував?
Відповідає Ван Сань:
- Я — чоловік Ци-Цзе, шукаю свою дружину.
Обрадувалися отут дівчата, усе разом викликнули:
- Виходить, ти і є чоловік нашої молодшої сестри?
Відповідає Ван Сань:
- Так, я її чоловік!
Говорить старша сестра:
- Побачили ми, що гаолян червоним зробився, назустріч тобі вийшли. Сестричка наша у небесній у'язниці нудиться. Та й оленя туди замкнули за те, що він тобі звісточку від неї передав. Зараз ти однаково їх не побачиш, так що сховайся поки...
Тільки вона це сказала, як на дорозі безсмертний старець з'явився. Іде, шкутабогає, на ціпок опирається.
Показав старець ціпком на юнака, запитує дочок:
- Що за людина такий, звідки з'явився?
Відповідає старша:
- Він прилетів із Землі на Небо!
«Мабуть, юнак цей умілий, раз зумів прилетіти на Небо», — подумав так старець і запитує:
- Ти навіщо прийшов?
Відповідає Ван Сань:
- Я ваш зять, прийшов виразити свою повагу й повести додому дружину, вашу сьому дочку.
Почув це старець, поник головою, потім посміхнувся єхидно й запитує:
- Хей, хей! Виходить, ти і є Ван Сань?
Відповідає юнак:
- Він самий!
А старець тим часом надумав Ван Саню завдання задати, велів принести соху й говорить:
- Чув я, що ти майстер орати! Бачиш, на стіні трава виросла? Ну-но, переори її! Зумієш — віддам тобі дочку, не зумієш — убирайся ладь!
Сказав так старий і зашкутабогав по дорозі.
Поле переорати — кращого орача, чому Ван Сань, і не знайдеш! Але як переорати стіну? Зовсім було зажурився Ван Сань. Отут старша із сестер і говорить:
- Не горюй, братик! Я допоможу тобі.
Дунула вона Ван Саню на ноги раз, дунула інший, устав юнак без праці на край стіни, узявся за соху, умить переорав усю стіну.
Незабаром старець відвертав, бачить — на стіні й травинки не залишилося, про себе думає: «А хлопець і насправді умілий». Та розв'язав старець ще одне завдання юнакові задати. Велів він принести один доу отрубей і говорить Ван Саню:
- Бачиш ці відрубай? Звий з них мотузку. Зумієш — віддам тобі дочка. Не зумієш — убирайся ладь!
Сказав так старець і зашкутабогав по дорозі.
З пеньки або із трави вити мотузку — кращого майстра, чому Ван Сань, і не знайдеш. Але як звити мотузку з отрубей? Зовсім було зажурився Ван Сань, але отут старша сестра тихесенько йому говорить:
- Не горюй, братик! Я допоможу тобі.
Дунула дівчина на відрубай, побрала жменя й почала мотузку вити. Звила небагато, Ван Саню віддала. Став юнак далі вити, умить мотузку звив.
Відвертав старець, побачив мотузку, а вона гладка так слизька. Що отут скажеш? Не упокорився старець, нове завдання задав юнакові й говорить йому:
- Добре! Нині відпочинь, а завтра підеш на Мавпячу гору, добудеш для мене небесний барабан. Зумієш — віддам тобі дочку, не зумієш — убирайся ладь!
Сказав так старий і зашкутабогав по дорозі.
Пущі колишнього зажурився Ван Сань і думає: « Як роздобути небесний барабан?» Але отут підійшли до нього усе сестри разом: третя, четверта, п'ята, шоста, і говорять:
- Не горюй, зять. Ми тобі допоможемо.
Третя сестра дала юнакові полотняний мішок, четверта сестра — сокирка, п'ята сестра — кремінь, шоста сестра — голку. Розповіли вони юнакові, що робити так як бути, щоб небесний барабан добути, і як після зробити. Не веліли бовтати, веліли мовчати, щоб лиха уникнути так живим залишитися.
Почув це Ван Сань, злякався, так що поробиш! Треба виручати Ци-Цзе!
Тільки розвидніло, зібрався Ван Сань у шлях-дорогу, попрощався зі своячками й відправився на Мавпячу гору.
Підійшов юнак до гори, руками за колючий терник ухопився, ногами у камені вперся — поліз наверх. Уже руки у нього у кров подряпані, ноги у кров стерті, плаття у жмути порвало, а він знай карабкается так карабкается. Ось нарешті й вершина!
Схоронився юнак у заростях, оглянувся. Куди не глянь — мавпи граються так скакають. Небесний барабан на високому дереві висить, мавпи його стережуть. Раптом запримітив юнак яму, спустився у неї, повалявся, увесь у глині виліз, сіл на камінь, на сонечку сушиться.
У цей час мавпи з гори до гірського потоку митися бігли, побачили Ван Саня, за глиняного бодисатву його прийняли, вистачати його сталі, кожна до себе тягне. Притягли до небесного барабана, поруч поставили й давай перед ним уклони відбивати. Плоди з дерева зірвали, склали у ніг Ван Саня й — пен-пен-пен, пен-пен-пен — утекли. Одну стару мавпу залишили стерегти небесний барабан.
Витягся отут Ван Сань через пазуху полотняний мішок, рукою понадив мавпу й крикнув:
- Жваво у мішок полезай!
Мавпа й думати не стала, стрибнула у мішок, а Ван Сань побрав та й зав'язав його. Духом на дерево піднявся, зняв барабан, звалив на спину й побіг ладь. Мавпи відразу пропажу запримітили, всполошились, загуділи начебто бджоли у вулику, навздогін за юнаком пустилися.
Дун-дун-Дун — біжить Ван Сань; пен-пен-пен — мчаться слідом за ним мавпи. Бачить юнак, що мавпи близько, кинув на землю сокирка. Умить бурхлива ріка розлилася, дорогу мавпам перепинила.
Хуа-хуа-Хуа — зашльопали мавпи лабетами по воді, уплав пустилися.
Дун-дун-Дун — біжить що є сили Ван Сань; пен-пен-пен — мчаться слідом за ним мавпи. Бачить юнак, що мавпи ще ближче, кинув на землю кремінь, умить за його спиною висока гора виросла, дорогу мавпам перепинила.
Ци-лю-Лю, ци-лю-лю — карабкаются мавпи на гору.
Дун-дун-Дун — біжить Ван Сань; пен-пен-пен — мчаться слідом за ним мавпи. Бачить юнак, що мавпи його наздоганяють, кинув на землю голку. Умить виросли за його спиною блискаючі скелі — ножі гострі, шлях мавпам перепинили.
Блискають скелі — ножі гострі, не піднятися на них мавпам.
Утік Ван Сань від мавп, прийшов у Небесний палац. Зустріла його старша сестра, дістала з бавовняної коробочки вату, веліла Ван Саню вуха заткнути так ціпок міцну припасти. Ван Сань так і зробив.
А безсмертний старець нічого не знає, сидить так радіє: «Хей, хей! Не повернеться Ван Сань живим, розірвуть його обезяни».
Тільки він так подумав, раптом Ван Сань у кімнату входить, барабан на спині несе. Побачив старець — зять живої повернувся й барабан приніс, ще більше озлився, розв'язав на смерть оглушити юнака й говорить:
- Дай-но я перевірю, теперішній барабан ти приніс або несправжній!
Підняв старець свій ціпок так як ударить по барабану. Дон! - прогримів барабан; ша-ша-ша — посипалися з дерев листи. «Ну, — думає старець, — оглушив я Ван Саня до півсмерті!»
А Ван Сань говорить, як ні у чому не бувало:
- Ну-но стукни сабоніше! А то я не чую!
Подивувався старець, ще сабоніше вдарив:
Дон! - трахнув барабан; ге-ча! ге-ча! - затремтіли стіни. «Ну, — думає старець, — якщо й цього разу він живий залишиться!..»
А Ван Сань знову, як ні у чому не бувало, говорить:
- Ну-но стукни сабоніше! А то я не чую!
А старець як ударив два рази по барабану, так у нього у голові скаламутилося. Де вже йому третій раз ударяти?!
- Не можеш? - говорить Ван Сань. - Дай я спробую. - Підняв Ван Сань посохнув. Дон-дон-Дон — забив у барабан. Захиталося небо, ходуном заходила земля, перекинувся горілиць шкідливий старий і дух випустив.
Зламав Ван Сань залізні ворота небесної у'язниці, зняв із Ци-Цзе колодки, вийняв свою флейту й радісний разом із дружиною спустився до людей.
Шість сестер разом з ними спустилися на землю й знайшли собі працьовитих чоловіків. Плямистий олень теж спустився до людей, і всі вони на землі зажили радісно й щасливо.