Колись, у далекій давнині, на небі сіяло дев'ять сонць, а на землі було жарке, як на шматку розпеченого заліза. Дерева й трави не могли рости, посіви не могли сходити.
Важко було жити людям! Та тоді, насупивши брови, вони зібралися на раду й стали вирішувати, як позбутися дев'яти сонць. Один мудрець сказав:
- Я думаю, треба кожне сонце закрити більшим решетом, тоді не буде так пекуче.
Усе погодилися, що рада непогана, але де побрати такі величезні решета? А якщо їх і знайдуть, то як їх підняти на небо? Порадилися люди й розв'язали, що цей спосіб не годиться.
- А я вважаю, - заговорив інший мудрець, - що ми всі повинні сховатися під землю й жити там. Тоді промені сонць будуть для нас безпечні.
Та ця рада була гарна. Але якщо всім сховатися під землю, хто ж тоді буде сіяти хліб? Що ж люди стануть є? Ні, цей спосіб теж не підходить.
Та ось, коли перебрали всі засоби захисту від спеки й зрозуміли, що жодне з них не годиться, піднялася якась людина й сказала:
- Усе знають нашого мисливця Еппуло? Він і сабоний і стріляє влучно. Давайте попросимо його, щоб він збив дев'ять сонць із неба!
- Вірно! - у один голос викликнули люди й відразу послали цієї людину до знаменитого мисливця.
Еппуло жив у кам'яній печері на високій горі. Росту він був величезного, волосся стирчали на його голові, немов заросли бамбука, тіло було могутнім, як стовбур старого дерева, брови густі й чорні, як ніч, а круглі більші очі світили, точно два ліхтарі.
Почув Еппуло прохання людей і голосно розсміявся, а потім відповів:
- Це справа нелегка. Але раз усе так розв'язали - я згодний!
Він до відмови натягнув свій величезний лук, наклав вісім довгих стріл і - coy-coy! - зі свистом випустив їх одну за іншою у небо. Чи-ба-Ла! - загриміло у небі, і вісім сонць покотилися вниз. А вціліле дев'яте, побачивши, що справа погана, поспішно сховалося за високу гору.
- Га-Га-Га! - весело засміялися люди, дивлячись, як підстрелені сонця котяться з неба.
Та всі стали славити велике мистецтво Еппуло. Але, поки люди кричали й раділи, на землі раптом зробилося темно й холодно; без сонячних променів перестали рости дерева й трави, сходити посіви. Що було робити? Люди засмутилися, насупилися й знову зібралися на раду. Один сказав:
- Якби нам удалося викликати дев'яте сонце, яке сховалося за гору, - усе було б добре!
- Але як це зробити? - запитав іншої.
- Треба кого-небудь послати за ним! - запропонував третій.
Але кого можна було послати? Людини - не годиться. Сонце тепер не стало б його й слухати! Розв'язали послати птаха, притім із приємним голосом. Але у якого птаха самий приємний голос?
Вибір зупинився на іволзі, жайворонку й солов'ї. Почали з іволги: попросили її злітати за сонцем. Іволга завжди вважала, що співає краще інших птахів.
Вона відразу погодилася й, повернувши голівку убік гір, важливо запекла. Але сонце не вийшло!
Люди пішли до жайворонка. Він теж думав, що співає непогано, у всякому разі краще іволги! Гордо злетівши у небо, жайворонок завів свою нескінченну пісню. А сонце й не думало з'являтися.
Відправилися тоді до солов'я. Той уважав себе кращим співаком у світі. Звичайно, сонце не встоїть перед його співом! Він спурхнув на дерево й з гідністю запік. Однак сонце й цього разу не вийшло! Та отут люди згадали про півня з його гарним строкатим пір'ям. Він хоч зовсім і не співак, зате у його голосі є сила й бадьорість. Обов'язково треба попросити півня!
Довідавшись у чому справа, півень захлопав крабоми, витягнув шию, закинув голову й, повернувшись до гір, як закричить!
Сонце тихе сиділо за горою, коли раптом почуво лемент півня. Хоча голос і не був гарний, але відчувалися у цьому голосі така щирість і бадьорість, що у сонця здригнулося серце. Йому дуже захотілося довідатися, хто це співає?
Та коли півень із почуттям прокричав три рази, а його друзі – дрібні пташини підхопили цю переможну пісню, сонце не витримало.
Воно забуло весь свій страх: такому голосу можна було довіритися!
Та перший золотий промінь визирнув через гору. Сонце зійшло! Знову у усьому світі стало тепло і ясне!
Ось з тих пір і повелося: як півень прокричить три рази - сонце відразу й виходить на небо.