(по російській літературній казці М. Е. Салтыкова-Щедріна) Із всіх видів мистецтва Література має у своєму розпорядженні найбільш багаті можливості для втілення комічного. Найчастіше виділяються наступні види й прийоми комічного: сатира, гумор, гротеск, іронія. Сатирові називають поглядом “через збільшувальне скло” (В. Маяковський). Об’єктом сатири в літературі можуть бути самі різні явища. Політична сатира зустрічається найчастіше. Яскравим доказом є “Казки” М. Е. Салтыкова-Щедріна. Казка – один з видів усної народної Творчості,
добуток чарівного, побутового або авантюрного характеру. Фантастичність казкових сюжетів дозволила Салтыкову-Щедріну продовжувати критикові суспільного лада, обходячи цензуру навіть в умовах політичної реакції в Росії, тобто сатира була зброєю для автора. “Казки” Салтыкова-Щедріна індивідуальні й не схожі ні на які інші. Вони містять у собі проблеми всього творчості сатирика. Щедринские казки малюють не просто злих або добрих людей, боротьбу добра й зла, як більшість народних казок, вони розкривають класову боротьбу в Росії другої половини XIX століття. Тепер постараємося розглянути особливості
жанру казок письменника на прикладі деяких з них. У казках протистоять дві соціальні сили: трудовий народ і визискувачі. В “Дикому поміщику”, а також у казці “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” Щедрін показує образ трудівника-годувальника. Він може дістати їжу, зшити одяг, скорити стихійні сили природи. У казці “Дикий поміщик” автор показує, до чого може опуститися багатого пана, виявившись без слуг. Цей поміщик, як і генерали з попередньої казки, не мав ніякого подання про працю. Кинутий своїми селянами, він відразу перетворюється в брудне й дика тварина, стає лісовим хижаком. І життя ця, по суті, продовження його попереднього хижого існування. Гідний зовнішній вигляд дикий поміщик, як і генерали, здобуває знову лише після того, як вертаються його селяни. У цій казці Щедрін показує взаємини визискувачів і селян у післяреформений час. У казці ж “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” читач бачить покірливість мужика, його покірність, беззаперечне підпорядкування двом генералам. Він навіть сам прив’язує себе на мотузку, що зайвий раз указує на покірність, затурканість російського мужика. Автор призиває народ до боротьби, протесту, призиває прокинутися, обміркувати своє положення, перестати безмовно підкорятися. В “Премудрому піскарі” ми бачимо життя обивателя, що боїться всього на світі. Премудрий піскар постійно сидить узаперті, боячись зайвий раз вийти на вулицю, з ким-небудь заговорити. Він веде замкнуте, нудне життя. Своїми життєвими принципами він нагадує героя оповідання А. П. Чехова “Людин у футлярі” Беликова. Коли піскар замислюється про прожите життя, то він задає собі питання: “Які були в нього радості? Кого він утішив? Кого дав притулок, обігрів, захистив?” І на всі ці питання йому довелося відповідати: “Нікому, ніхто. Він жив і тремтів – тільки й усього”. І тільки перед самою смертю він усвідомлює, що нікому він не потрібний, ніхто його не знає, ніхто про нього не згадає. Величезну обивательську відчуженість, замкнутість показує письменник в “Премудрому піскарі”. Але все-таки чому й для чого автор прибігає до алегорії й малює не людини-обивателя, а рибу, наділену обивательськими рисами? Тільки чи тут прагнення обдурити цензуру, або це літературний прийом, за допомогою якого автор гостріше розкриває сутність зображуваного явища? Адже серед казок Щедріна є й такі, де діють люди: “Ліберал”, “Дурень”, “Сусіди” і інші. Навіщо ж йому знадобилося звернутися до миру риб, тварин, птахів? Потім, що образ дрібної рыбешки, безпомічн і боягузливої, як не можна краще характеризує тремтячого обивателя. Письменник приписує рибі людські властивості й, разом з тим, показує, що людині властиві риб’ячі риси. Таким чином, “піскар” – це визначення людини, художня метафора, що влучно характеризує породу людей-обивателів, боягузливих і жалюгідних. Крилате вираження “казка неправда, так у ній натяк!..”, безсумнівно, має відношення до творчості Салтыкова-Щедріна підсумок-підсумок багаторічних життєвих спостережень, підсумок усього творчого шляху письменника. Ці “Казки” – сама теперішня сатира
