Кавказ у лірику А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова
Багатьох росіян письменників вабив Кавказ, таємничий край, “де люди вільні, як орли”. Кавказ називали “Теплим Сибіром”; туди в діючу армію засилали неугодних. На Кавказ їхали й молоді люди в спразі побувати в “теперішній справі”, туди прагнули і як в екзотичну країну чудес. З 1817 Росія вела боротьбу з розрізненими горянськими племенами, що об’єдналися в боротьбі за волю під прапорами Шаміля. Брали участь у цій війні й інших офіцерах М. Лермонтов і Л. Толстой, але не війну оспівали вони у своїх кавказьких утворах, а прекрасну,
У його вірші “Обвал” з надзвичайною силою й поетичністю зображена могутня й дика природа: Дроблячись об похмурі скелі, Шумлять і піняться вали, И треба мною кричать орли, И нарікає бор, И блищать серед хвилястої імли Вершини гір. Своєму другові Н. Раєвському Пушкін присвятив поему “Кавказький бранець”. Захоплюючись красою Кавказу, він писав: ” чиЗабуду його
Мотив любові до Кавказу проходить і через всю творчість М. Ю. Лермонтова, який у свій час уразила поема “Кавказький бранець”. Не дивно, що деякі риси (горда самітність, таємничість, палка пристрасть) поєднують героїв пушкінської поеми й героїв Лермонтова: И хладен блиск його очей… …Почуття, страсті, В очах навіки догорівши, Таяться, як у печері лев, Глибоко в серце…
Кавказ для Лермонтова пов’язаний зі спогадами його дитинства, романтичним світовідчуванням, тугою за незвичайним, потребою у величному. З юнацького років він марив Кавказом, буваючи там, він слухав оповідання про країну, записував народні пісні. Поема “Утікач”, наприклад, виросла із черкеської народної пісні. Поему цю варто було б читати всім, хто в різні роки приймав рішення про втихомирення непокірливих горянських народів. Немає для черкеса більшої ганьби, чим боягузтво на поле бою й невміння помститися
Із презирством відвернувся від утікача й умираючий друг, і кохана, і навіть мати. І коли на ранок “удар кинджала припинив нещасну ганьбу”, мати його лише “хладно відвернула погляд”. Лермонтов славить Кавказ і вустами свого героя Мцыри, що воліє життя в неволі три дні життя на волі. Сияньем блакитного дня Упьюся я востаннє. Звідти видний і Кавказ!
Бути може, він зі своїх висот Привіт прощальний мені надішле… сумний Демон, Що Блукав у пустелі миру, знаходить край, гідний його долі й страсті: Прекрасне ти, суворий край волі! І ви, престоли вічні природи. Нарешті, сам поет у вірші “Кавказ” викликує: Як солодку пісню вітчизни моєї Люблю я Кавказ!
Як би передбачаючи сучасну трагедію російсько-кавказьких відносин, А. С. Пушкін писав: Кавказу горді сини, Боролися, гинули ви жахливо, Але не врятувала вас наша кров… А Лермонтов, як би в продовження цього життя, філософськи зауважує: И с смутком таємницею й серцевої Я думала: ” Жалюгідна людина… Чого він хоче?… Небо ясно. Під небом багато місця всім; Але безупинно й дарма Один ворогує він – навіщо?
(“Валерик”)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)