Home ⇒ 📕Твори з української літератури ⇒ Карманський Петро Сильвестрович “Мені не жаль…”
Карманський Петро Сильвестрович “Мені не жаль…”
Мені не жаль, що нам судилось
Нести до скону хрест розлуки,
Моє чуття не раз сталилось
На пробнім камені розпуки.
Мені не жаль…
З мертвих спокоєм йму верстати
Тернистий шлях страждань і суму,
З брильянтів сліз буду кувати
Твої трофеї: скорбну думу.
З мертвих спокоєм…
Лиш інколи в часі знемоги
З дна серця вирветься зітхання,
І я упаду край дороги
І проклену своє страждання.
Лиш інколи –
Як побачиш сліпця, що край шляху пристав
І тривожно шукає дороги,
Приступи, розпитай і на
Роз’ясни йому хвилі тривоги.
Глянь, це я. Морщина поорала чоло,
Буйний волос інеєм покрився;
Провалилось життя, мов з водою пішло,
Завчасу я журою упився.
Із потопу життя я знімав рамена
І благав на колінах підмоги,
Але ти перейшла, гей царівна грізна,
І лишила мене край дороги.
Рік за роком минав, я розпучно ридав,
А з сльозами я виплакав очі.
І тепер я охляв, серед шляху пристав,
Серед тучі і громів і ночі.
Ти могла мене знять понад земні світи
І вчинить самим Ікаром-богом,
А тепер я сліпцем волочусь без мети,
А мій лан спочиває відлогом.
Приступи, подивись і на путь мене справ,
Роз’ясни мені хвилі тривоги!
Я втомився, охляв, серед шляху пристав
І тривожно шукаю дороги.
А все ж таки мені здається,
Що я діждуся свого свята,
Що ти прийдеш колись до мене
І заговориш як до брата.
Прийдеш, як мрія, що зродилась
З безсонниці, зітхань і туги
І щирим словом зачаруєш
Мої застарілі недуги.
Мені здається… Чи сповниться
Моя надія – сам не знаю.
Я квітами прибрав хатину
І терпеливо дожидаю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Схожі твори:
- Карманський Петро Сильвестрович “Пекельний жар, жажда в’ялить…” Пекельний жар, жажда в’ялить Кругом піщане море… Диви: оаза! Там біжить Нещасний путник – боресь! Послідних сил ще не добув. Русло ріки розкрилось… Біжить щосил, пристав, глянув – Марою все розплилось. І я з бідою свій тягнув Тяжкий леміш по ниві. Про людську долю я забув, Не знав, що дні...
- Карманський Петро Сильвестрович Надгробні стихирі Evasi effugi. Spes et Fortuna valete, Nil mihi vobiscum est, ludificate alios. (Саркофаг Л. Антонія в латер. музеї в Римі). Наспів Прощай, безодне сліз і мук! Обрій стемнів і маяк згас, Довкола тьма, а тайний звук Манить мене в лиман – до вас, Блаженні тіні! Добраніч всім! Мені пора Спочить...
- Карманський Петро Сильвестрович Просвічення Сідартха Присвячую пам’яті Мого невід жалуваного друга, Професора В. Лесевича. Коли віл запрягнений до теліги І теліга не рушає з місця, Підганяють вола, не телігу… Індійська авадана Затісно стало Сідартсі жити В розкішних салях його терему, І звуки арфи, і хміль гарему – Усе вже стало його томити. А юну душу...
- Карманський Петро Сильвестрович “Забудь мене…” Забудь мене, дивись байдуже, Як я поволі з туги в’яну, І не питай мене, чи дуже Ятряться в серці давні рани. Хіба ти винна, що недоля Між нас поклала яр розлуки? Кого розлучить люта доля, То як йому бажати злуки? Забудь, не плач, що ти не в силі Отерти сліз...
- Карманський Петро Сильвестрович Двигну тебе на крилах туги I Як самота на душу склонить крила І в серці защемить невиплаканий жаль, Прийди тоді, прийди до мене, мила, Розкрий мені цілу твою печаль. Прийди, вложи чоло в мої долоні, Як стужена забута сирота, І лебеди, як вітер на вигоні, Що заколисує до сну жита. Прийди, я з вій твоїх...
- Карманський Петро Сильвестрович Емігранти Різьбяреві Михайлові Паращукові Весна. Вітрець цілує скибу, Воздух міниться, сонце сяє, Чабан кладе нову колибу, Бринить бджола, сопілка грає – Життя, краса – аж любо, любо! Село німе. З-під стріх не в’ється Синявий дим: лиш вряди-годи Завиє пес – усе здригнеться І з хиж несесь квиління: хліба! О горе вам,...
- Карманський Петро Сильвестрович “Навіщо сі думи…” Навіщо сі думи? Навіщо сі жалі? Пощо розсівати Полин і кукіль? Весь світ поринає В потопі печалі – Чого ще співати Про горе і біль? Ой рад би я звуків Гучних розпустити Цілий бистроногий Нестримний табун, Ой, рад би я грати І світ звеселити, Та в мене не много, Не...
- Карманський Петро Сильвестрович Прощання Гайда на коні! Час рушати. Вже півень кличе, вже зоріє, На сході млаво зоря тліє. Гайда на коні! Час прощатись. Гайда! Гайда! Не слід зітхати… Весело ж, гай! – ні, нишком, тихо! Вона ще спить і мріє – тихо! Гайда, на коні! Час рушати. Здорова будь! Пора розстатись… Прощай, мій...
- Карманський Петро Сильвестрович Пішов би я I Пішов би я у храм спокою, В якусь оазу мрій, задуми І, оповитий самотою, Снував би з серця вольні думи. Пішов би я у храм спокою. В якім миртовім тихім гаю Спочив би під крилом зефіру І до журчання водограю Достроював би власну ліру, – В якім миртовім тихім...
- Карманський Петро Сильвестрович З тюрми Бряжчать кайдани, крики варти, Прокльони в’язнів – море муки. А мимохіть на білі карти Падуть важкі слова розпуки. Запала ніч. Втишились в’язні, Заснуло все камінним сном. Лиш я сиджу в холодній казні, Сиджу з розпаленим чолом. “І що то буде? Що то буде?” – Ридає по кутках печаль. Лавиною паде...
- “Я мучуся. Я сам собі шуліка. Е щось в мені так наче не мое. Немов живе в мені два чоловіка, і хтось когось в мені не впізнає” (образ Грицька Бобренка за романом Л. Костенко “Маруся Чурай”) Л. КОСТЕНКО УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. ПОЕТИ-ШІСТДЕСЯТНИКИ Л. КОСТЕНКО “Я мучуся. Я сам собі шуліка. Е щось в мені так наче не мое. Немов живе в мені два чоловіка, і хтось когось в мені не впізнає” (образ Грицька Бобренка за романом Л. Костенко “Маруся Чурай”) У романі...
- ПЕТРО ПАНЧ – Петро Йосипович Панченко Петро Панч – новеліст, повістяр і романіст, автор казок для, дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід. Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі...
- Що краще – істина або жаль? “Що краще – істина або жаль?” Людина – от правда! Треба поважати людини! М. Горький Навряд чи хтось стане сперечатися, що Горький – гуманіст і великий письменник, що пройшов більшу школу життя Його добутки написані не на догоду читаючій публіці – у них відбиті правда життя, увага й любов до...
- На серці жаль, мій спокій зник І вже не вернеться повік Учнівський твір За трагедією Йогана Гете “Фауст” і поемою Тараса Шевченка “Катерина”. Тема кохання і зради – одна з провідних у світовій літературі. Нерідко шлях до щастя був политий сльозами туге та розпачу, бо заради кохання жертвували навіть найціннішим – життям. Багато літераторів XVІІІ століття зверталося до те збезчещеної і...
- Авторський жаль у добутках Шолохова Авторський жаль батьківському горю підкреслено повтором уже наведених вище слів: “…Думки йдуть у голові знайомій, хоженой стьобанням”. Тільки після того, як старий став близьким читачеві, коли сформувалася моральна оцінка происходящего в оповіданні, Шолохов розкриває соціальну позицію героя: “Проводив сина, а через місяць прийшли червоні. Вторглись у споконвічний козачий побут ворогами,...
- Коли жаль до ближнього перемагає власний страх. Твір за повістю “Пригоди Тома Сойєра” Легко уявити почуття двох хлопчиків, що опинилися вночі на кладовищі. їх завжди приваблювало все таємне, незнане, пов’язане з небезпекою. Том і Гек любили бути відкривачами таємничого. Нічне кладовище саме і було тим місцем, що сповна задовольнило їх потяг до пригод. Те, свідками чого вони стали, було жахливо. Сидячи за трьома...
- “Сила кохання і жаль розлуки в народних піснях” Протягом усього часу існування людства визначальне значення у житті суспільства відігрівали взаємини між людьми. Адже у будь-які часи людина не могла відчувати себе щасливою, якщо не мала добрих стосунків у родині, с друзями та оточуючими її людьми. То ж дружба і кохання супроводжували наших пращурів багато століть. Для сучасної людини...
- Жаль. Чи є йому місце в нашому житті? Жаль, співчуття, співпереживання, милосердя, чеснота… Невже все це з іншого життя? Невже в сучасної людини так зачерствіла душа, що, крім власного благополуччя, спокою і статку у своєму окремо взятому світі, їй нічого не потрібно? І чуже горе не тривожить її? Напевно, такі люди є. Були вони й у минулому. Будуть...
- ПЕТРО ПЕРЕБИЙНІС Петро Мойсейович Перебийніс народився 6 червня 1937 року в селі Слободі Шаргородській на Вінниччині. Батько його, Мусій Феодосійович, пішов на фронт, щоб до сина повернутися лише у спогадах. Домашньою його вчителькою була мама, Анастасія Левківна. Змалку вона зачарувала хлопчика піснями, казками і просто своєю самобутньою подільською говіркою. Закінчив майбутній поет...
- Чим близький мені поет Василь Стус Творчість Василя Стуса, як і саме життя, схоже на короткий, але яскравий спалах. Своєрідність і сила мистецького таланту, оригінальність і самобутність поета зачаровують, його поезії западають глибоко в душу. У Стуса ліричний герой сам на сам зі своїми болями, переживаннями, печалями й радощами. Поет прагне наблизити людей до ідеалів добра...