Автор і головний герой у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
З ним подружився я в той час.
Мені подобалися його риси” –
Так розповідає А. С. Пушкін про своє знайомство з Євгенієм Онєгіним, героєм роману, перетвореним у сучасника автора,
Живої людини силою поетичного таланта автора.
У першому розділі твору Пушкін дивиться на Онєгіна з боку, зі співчуттям і в той же час із іронією. У цій главі
Читач не ототожнює героя з автором. Очевидно їхнього розходження у світогляді, смаках, колі інтересів. Образ автора
Найбільше яскраво вимальовується в ліричних відступах і в окремих зауваженнях
Творчості. Як сказав У. Г Бєлінський “особистість поета… скрізь є… по перевазі артистичного”. Онєгін же
Цікавиться в основному соціально-економічними питаннями:
Зате читав Адама Смита
И був глибокий економ…
Герой і автор являє собою дві сторони того самого явища: незадоволеності суспільством, відірваності від
Його. Напрямок Онєгіна – практичне, розум його різкий і холодний. Жагуча натура Пушкіна шукає порятунок у прекрасному.
Героя й автора поєднує те, що обоє вони – мислячі люди, виділяються цим з “черні світської”.
У
Початку роману автор розділяє онегинскую точку зору, говорить одночасно від своєї особи й від імені героя:
Загоном книг уставивши полку,
Читав, читав – а все безглуздо:
Там нудьга, там обман иль марення;
У тім совісті, у тім змісту немає:
На всіх різні вериги;
И застаріла старовина,
И старим марення новизна…
Пушкіну близький вдумливий, критичний погляд Онєгіна на літературу й на життя в цілому. Високі вимоги,
Пропоновані героєм роману до всьому й всім, – ознака глибокого, не байдужого розуму. Саме це зближає Онєгіна з
Пушкіним.
Крім того, герой страждає, “нудячись щиросердечною порожнечею”. Скільки людей в оточенні Пушкіна й Онєгіна або не усвідомлюють
Своєї щиросердечної порожнечі, або зовсім не мучаються нею. Мислячі особистості викликають на себе ненависть посредственностей:
…Обох очікувала злість
Сліпої фортуни й людей, –
Зауважує про себе й свого героя Пушкін на початку роману.
Отже, в “Євгенію Онєгіні” перед нами з’являються дві зовсім різних, але близьких за духом і положенням у суспільстві
Людини, автор і герой.
Роман писався більше семи років. За цей час значно змінилася особистість Пушкіна: його погляд на історію, суспільство й
Людини став більше зрілим і глибоким. До моменту завершення роботи над “Євгенієм Онєгіним” у Творчості Пушкіна наступив
Період історичних і філософських узагальнень. Твереза оцінка ситуації в Росії другої чверті XIX століття привело до
Посиленню трагічних мотивів у добутках поета. Зі здивуванням у світогляді Пушкіна мінявся і його погляд на Євгенія
Онєгіна.
Головне відносно автора до героя залишалася колишнім: він поважав Онєгіна з усіма його “чудностями”. У кожній главі
Романа Пушкін говорить про свого героя не тільки серйозно, але й з жалем.
У третьому розділі роману Пушкін зі співчуттям пише від Онєгіна:
…Він у першій юності своєї
Був жертвою бурхливих оман
Неприборканих страстей.
От так убив він вісім років,
Втратив життя краще світло.
У бажанні зрозуміти героя, проникнути в його внутрішній мир проявляється гуманізм автора, про яке говорив В. Г. Бєлінський в
Статтях про “Євгенія Онєгіні”. Не раз, захищаючи героя від осудження юрби, Пушкін пише про те, що не можна засуджувати людини,
Не зрозумівши його. Він підкреслює в Онєгіні “роптанье вічне душі”, тобто вважає його натурою суперечливої й страждаючої.
Такий і сам Пушкін. У ліричних відступах роману звучить те пристрасть те розчарування, то ніжність, то холодне
Піклування, то віра в Майбутнє, то песимізм.
Пушкін виступає на захист Онєгіна саме тоді, коли герой робить учинки, що викликають невдоволення й дикі
Збурювання багатьох читачів. Передчуваючи, що Онєгіна засуджують за холодну сповідь Тетяні, Пушкін пише:
Ви погодитеся, мій читач,
Що дуже мило надійшов
Із сумною Таней наш приятель;
Не в перший раз він отут виявив
Душі пряма шляхетність…
Автор вимагає, щоб на цього “дивну людину” глянули не предвзято, а із жвавим інтересом, зі співчуттям.
Розуміння було необхідно й самому поетові. Самітність звучить у строфах роману, які були написані Пушкіним в
Михайлівськім:
Але я плоди моїх мріянь
И гармонійних витівок
Читаю тільки старій няньці,
Подрузі юності моєї,
И після ситного обіду
До мене сусіда, що заблукав,
Піймавши неждано за полу,
Душу трагедії в куті…
Онєгін і Пушкін знову виявляються в подібному положенні: вони не зрозумілі людьми, самотні.
Міркуючи про причини того, що Онєгіну прийшов виклик Ленского на дуель, автор знов-таки виправдує свого героя:
И от суспільна думка!
Пружина честі, наш кумир!..
Поет призиває читача глянути на себе самого перед тим, як судити Онєгіна. Здатність чесно оцінити своє
Поводження – властивість видатних натур. Їм володіє як сам Пушкін, так і Онєгін. У цьому вони теж піднімаються над
“світською черню”.
Після опису дуелі Пушкін заявляє:
…я сердечно
Люблю героя свого…
Це ще раз підтверджує й те, що Пушкін виправдує Онєгіна, і те, що не можливо ототожнити автора й героя там,
Де багато в чому зближаються їхні долі, настрої, відношення з навколишнім світом.
Далі треба ліричний відступ зміни характеру творчості Пушкіна; заканчивающиеся звертанням до натхнення:
Не дає охолонути душі поета,
Озлобитися, зачерствіти,
И нарешті скам’яніти
У мертвущому захваті світла…
Видимо, не випадково думка про духовну смерть виникає в Пушкіна саме після оповідання про дуель. Звичайно, душу Онєгіна
Ще не скам’яніла, але вбивство Ленского зроблене людиною із запеклим і черствим серцем. Не винячи в цьому свого
Героя, Пушкін знаходить причину в “мертвущому упоенье світла”.
З’являється глибоке, принципове розходження між автором і героєм: душу Онєгіна стала холодної, особистість Пушкіна
Залишається “прекрасною й гуманною”, як помітив В. Г. Бєлінський.
Але страшна доля духовної загибелі мине Онєгіна. “Їм опанувало занепокоєння”, – говорить Пушкін. У восьмому розділі роману
Онєгін знову з’являється у світлі. Він далекий суспільству, у якому немає місця живої критичної думки, і воно далеко й вороже
Йому:
…посередність одна
Нам по плечу й не страшна, –
Пише Пушкін. Це його власний біль самітності, незадоволеності, прагнення до недосяжних ідеалів.
В образі Євгенія Онєгіна втілився погляд Пушкіна на мислячу особистість 20-х років XIX століття. Була поставлена проблема
Відсутності гідного поля діяльності для неабияких характерів, що знайшла своє продовження в російській літературі
50-х років. При цьому в міркуваннях про Онєгіна є присутнім особистість автора, що оцінює свого героя з гуманних
Позицій. “Тут все життя, вся душа вся любов його; тут його почуття, поняття, ідеали”, – сказав В. Г. Бєлінський про
Авторі “Євгенія Онєгіна”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)