Камінний хрест – символ трагізму долі українського селянина-бідняка (за новелою В. Стефаника “Камінний хрест”)
До Русова, який став батьківщиною славетного новеліста, ідуть літературні паломники з усієї України, з цілого світу. Припадають серцем до зболеного Стефаникового слова і п’ють цілющу воду зі Стефаникової криниці тієї, що й досі стоїть у його затишному обійсті. Звідти, де стоїть оселя письменника, видно, мов на долоні, все село. А на горбі, вдалині, бовваніє камінний хрест, – той, який дав назву одній з найкращих новел Василя Стефаника. “Камінний хрест” – відгук Стефаникового серця на трагічні для українського народу події, що відбувалися
На Краківському вокзалі, проводжаючи земляків у далеку Америку, він бачив сині, спечені губи, підпухлі від плачу дитячі очі, чув захриплі від голосінь та зойків голоси матерів, які бігали і шукали в натовпі загублених дітей. У листах того часу письменник виливає свій безкінечний жаль, малює картини страшної правди. “Чую їх біль, всі ті нитки, що рвуться між їх серцем і селом, і мені рвуться, чую їх біль і муку”, – писав до Ольги Кобилянської. З грудей вирилався зойк: доле людська, яка ти гірка і нескінченно зла!
Новела “Камінний хрест”
Залишивши пам’ятник по собі на полі, рясно политому його потом, Іван Дідух відчуває якесь полегшення: не зникне безслідно, не розвіється, як лист по полю, пам’ять про нього, вона залишиться на рідній землі. Камінний хрест переростає в образ-символ, що уособлює важку долю народу-трудівника. Він – пам’ятник тисячам українських селян, які так і не повернулися додому, засіваючи своїми кістьми чужі землі. Недаремно поміж емігрантами й досі так журно звучить пісня на слова Стефаникового побратима по перу Богдана Лепкого “Журавлі”. “Заки море перелечу, крилонька зітру”, – співається в ній. Пошук порятунку від неймовірних злиднів часто закінчувався драматично.
Новела Василя Стефаника “Камінний хрест” і сьогодні кличе до роздумів. Знову емігранти-журавлі покидають Україну, тікаючи від безробіття, від безглуздя, яке діється в новій державі, вже на своїй землі. Знову – людські трагедіі’і розлуки і зневіра.
ГОБСЕК »