Трагізм долі українського селянина-бідняка в новелі Василя Стефаника “Новина”

“Стефаник, один із найцікавіших українських письменників XX століття, навчив мене пильно вглядатися в людську душу.
“Василь Стефаник, як і Хемінгуей, залишається недосяжним взірцем для сучасних новелістів…”, – писав видатний поет сучасності Іван Драч. “Як коротко, сильно і страшно пише ця людина”, – сказав російський письменник Максим Горький, прочитавши новели Стефаника.
Справді, лаконізм вислову досягає у Стефаника крайньої межі, за якою – глибока прірва людського горя, страждань, важких переживань. Щоб збагнути

отой лаконізм, можна звернутися до єдиного рядка. Цей рядок з того епізоду, коли Гриць, кинувши дітям кусень хліба, потрясає хату страшними прокльонами, які пронизують серце холодом і страхом. А що ж діти? “Дівчата не слухали татової бесіди (яке мирне слово!), бо таке було щоднини – і щогодини, і вони привикли”, – пише новеліст.
Що криється за цими словами? Голодні дівчатка не реагували на батькові крики, бо кусень хліба забирав до решти їхню увагу. Це – по-перше. А по-друге, батько лементував щодня і щогодини, очевидно, тому, що шукав виходу із свого жахливого становища, а його не було. І, по-третє, діти

таки відчували, що не зі зла батько кидає на них ті тяжкі прокляття. Нас тут вражає кожне слово, кожен порух душі персонажів.
Богдан Лепкий після прочитання новели писав, що в нього “мурашки побігли по спині. Тремчу цілий, як у пропасниці, й заспокоїтися не можу… лише бачу нашу землю, нашого хлопа і його велике горе”. Так, страшно її читати, особливо коли згадаєш, що описувані події автор не придумав, а поклав в основу новели реальний випадок, коли батько, залишившись з двома малими донечками без дружини, в страшних злиднях, топить їх у річці, щоб урятувати від ще страшнішої смерті – голодної.
Стефаник – майстер художньої деталі. Згадаймо опис голодних дітей: “їли хліб на печі… здавалось, що кістки в лиці потріскають”. Або ще такі: “очі у дівчат були… як олово”, вони не їли, а “глемедали” хліб. Усі ці деталі свідчать про виснаження дівчаток голодом.
Дуже влучні, психологічно вмотивовані художні деталі розкривають важкий психічний стан батька, що замислив жахливе. “Почорнів”, “очі запали всередину”, “камінь давив на груди” – ці подробиці досить промовисті. Нарешті Гриць Летючий наважився здійснити свій намір, і на душі стало важче, нестерпно важко. Тому він і “йшов довго лугами” та й став на горі. Що побачив з гори: долину, луг? Ні, його увагу прикувала тільки ріка – ” велика струя живого срібла”. Він несе в собі і сумнів, і жаль, і жах. Батьківські муки страшні: “Гриць скреготав зубами, аж гомін лугом розходився”, “чув на грудях довгий огневий пас, що пік у серце і голову”.
Ця страшна трагедія викликає протест проти негідного становища людини на своїй землі, бажання щось змінити, кличе до пошуку виходу з тяжкого становища. Василь Стефаник виявив себе глибоким знавцем народної душі, складних тогочасних життєвих проблем. Він увібрав у своє серце людське горе, знайшов такі слова, “що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі”. Недаремно “Новина” ще за життя автора була названа шедевром світової новелістики.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Трагізм долі українського селянина-бідняка в новелі Василя Стефаника “Новина”

Categories: Твори з літератури

Links