Камінний хрест – символ трагізму долі українського селянина-бідняка

До Русова, який став батьківщиною славетного новеліста, ідуть літературні паломники з усієї України, з цілого світу. Припадають серцем до зболеного Стефаникового слова і п’ють цілющу воду зі Стефаникової криниці – тієї, що й досі стоїть у його затишному обійсті.

Звідти, де стоїть оселя письменника, видно, мов на долоні, все село. А на горбі, вдалині, бовваніє камінний хрест. – той, який дав назву одній з найкращих новел Василя Стефаника. “Камінний хрест” – відгук Стефаникового серця на трагічні для українського народу події,

що відбувалися в його краї наприкінці XIX – на початку XX століття.

На Краківському вокзалі, проводжаючи земляків у далеку Америку, він бачив сині, спечені губи, підпухлі від плачу дитячі очі, чув захриплі від голосінь та зойків голоси матерів, які бігали і шукали в натовпі загублених дітей. У листах того часу письменник виливає свій безкінечний жаль, малює картини страшкої правди. “Чую їх біль, всі ті нитки, що рвуться між їх серцем і селом, і мені рвуться, чую їх біль і муку”, – писав до Ольги Кобилянської. З грудей виривався зойк: доле людська, яка ти гірка і нескінченно зла!

Новела “Камінний хрест”

і була тими “сльозами та кривавим криком” народу, які Стефаник передав через монолітний образ Івана Дідуха. Написана по живих слідах і з живого реального факту, новела стала вражаючим документом тогочасної дійсності. Картини прощання головного героя новели з рідним селом написані майстром з такою силою, що й сьогодні, коли їх читаєш, стигне кров.

Прощаючись із селом, хатою, клаптем поля на горбі, він мовби ховає себе і на знак цього виносить на той горб важкий камінний хрест, вибивши на ньому своє і жінчине імена. У камінний хрест – символ його чесного трудового життя – він вкладає все найдорожче, що мав, а може, й власне серце.

Залишивши пам’ятник по собі на полі, рясно политому його потом, Іван Дідух відчуває якесь полегшення: не зникне безслідно, не розвіється, як лист по полю, пам’ять про нього, вона залишиться на рідній землі. Камінний хрест переростає в образ-символ, що уособлює важку долю народу-трудівника. Він – пам’ятник тисячам українських селян, які так і не повернулися додому, засіваючи своїми кістьми чужі землі.

Недаремно поміж емігрантами й досі так журно звучить пісня на слова Стефаникового побратима по перу Богдана Лепкого “Журавлі”. “Заки море перелечу, крилонька зітру”, – співається в ній. Пошук порятунку від неймовірних злиднів часто закінчувався драматично.

Новела Василя Стефаника “Камінний хрест” і сьогодні кличе до роздумів. Знову емігранти-журавлі покидають Україну, тікаючи від безробіття, від безглуздя, яке діється в новій державі, вже на своїй землі. Знову – людські трагедії, розлуки і зневіра.

Варіант 2.

Кінець XIX століття… Західна Україна. Журавлями розлітаються по світу українці. Що змушувало їх залишати рідну землю? Чого шукали вони в чужих країнах?

Селяни західних українських районів, залишають батьківську землю, зводячи як пам’ятники по собі камінні хрести. Ідуть до далекої Канади в пошуках обітованої. А що ж чекає їх там, далеко за океаном?..

Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Жахно навіть через століття ступати болючими стежками тих страшних трагедій, що стіжками наш народ на благословенній землі квітучого краю.

Найбільше багатство України – її прекрасна родюча земля зрошена потом і кров’ю українського трудового народу в боротьбі за волю.

Золотою, недосяжною мрією, синім птахом, а найчастіше кривавою трагедією була земля для селянина. Для людини завжди було притаманне відчуття радості й поезії землеробської праці. Десь у потаємних генах народу завжди жевріла приглушена іскорка природного зв’язку із землею, яка від подиху свіжого вітру час від часу розгорялася і вела людину до землі.

Однією з повідних тем української літератури є тема землі, нерозривність з нею, людської долі. Новим словом у розкритті цієї теми в світовій літературі стала новела В. С. Стефаника “Камінний хрест”.

Василь Стефаник – геніальний український письменник. Іван Франко вважав, що В. Стефаник виділявся серед письменників “найбільшим талантом” і був найбільшим отцем, “який появився у не від часу Шевченка”. Його іменем, за висловом І. Франка, ми “можемо повеличатися перед світом: Леся Українка відзначила, що новела камінний хрест” “вражає і бере за душу”.

Письменник дає яскраве уявлення про тяжку долю західноукраїнського селянства і про причини національної трагедії – переселення до Канади.

В центрі уваги твору – доля сім’ї Івана Дідуха. В образі Івана Дідуха втілені доля, дуки й переживання тисяч західноукраїнських трударів, що стали добровільними вигнанцями з рідного краю. Показавши людину, яка не тільки надривається, а просто мордується, щоб зробити піскуватий горб родючим, – Стефаник показує безвихідне становище трудівників.

Ціле життя поклав Іван на обробіток цього пагорба. Не раз, копи тяг “снопи з поля або гній у поле то однаково і на коні, і на Івані жили виступали”. І хоч пісний грунт приносив родині не стільки прибутки, кільки клопіт, але без землі Іван не мислив свого існування: “Тільки но виджу, та й виджу, тай умирати буду, тай буду но видіти. Все забуду, його не забуду”.

Символом страждання та безнадії став на землі камінь,, який став пізніше хрестом по всій родині. Іван Дідух прощається з сусідами і виїздить з сім’єю до Канади, де має, будувати нове гніздо. Він, як перед смертю, прощається з жінкою, з дітьми, з селом. Виявляється, що він уже “собі на своїм горбі хресток камінний поклав”, як покійникові. Далека й невідома Канада асоціюється в нього з могилою. Іван благає людей мати собі той хрест за пам’ятник по його родині і, плачучи, просить не минати його, коли кропитимуть інші хрести свяченою водою. За це присягав довіку бога за своє село молити.

Камінний хрест став символом тяжкої селянської долі, символом біди та безнадії трударя. Для Івана хрест ототожнювався з тяжким хрестом, який він покірно ніс усе життя, – хрестом виснажливої праці. Газда любив свою землю, той горб, на якому пройшли кращі роки життя, який був надією на майбутнє, який, зневірившись, проклинав. Хрест у найтяжчі хвилини рятував від самогубства, приносив душевний спокій.

Виїжджаючи у невідомість, прощаючись з рідною землею, Іван, востаннє вдивляється у хрест: “Видиш, стара, наш хрестик? Теє є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє…”.

Новела “Камінний хрест” – літературний пам’ятник працьовитості й патріотизму нашого народу О. Кобилянська відзначила: “Страшно сильно пишете Ви. Так, якби – оте витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу”.

Василь Стефаник, будучи вірним правді життя, в своїх творах замальовує людей, які страждають у безсиллі опускають руки, навіть гинуть.

Новела “Камінний хрест” – яскравий прояв геніальності письменника, його творчість належить до кращих здобутків вітчизняного художнього слова, є одною з найкоштовніших перлин у світовій літературно-мистецький скарбниці.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Камінний хрест – символ трагізму долі українського селянина-бідняка

Categories: Твори з української літератури

Links