Історичні персонажі в романі Л. Костенко “Маруся Чурай” ЛІНА КОСТЕНКО
ЛІНА КОСТЕНКО
Історичні персонажі в романі Л. Костенко “Маруся Чурай”
Ліна Костенко добивається виразності в зображенні історичних осіб у романі “Маруся Чурай” двома шляхами. Вона використовує оцінку їх характерів та дій, яку дає їм народ у піснях та думах, і показує людей у конкретну мить життя, одночасно розповідаючи читачеві про їх подальшу долю. Історична й біографічна точність не заважає робити узагальнення, висновки, що мають філософську основу і грунтуються на пильному вивченні української історії.
Живими й повнокровними
Воно, скажу вам, легше, як на мене,
Діла у битвах шаблею рішать.
Палкий, нестримний у відстоюванні справедливості Лесько Черкес, що кидається із шаблею рятувати Марусю від тортур. Ліна Костенко додає “історичну довідку”, і ще зрозумілішим нам стає цей козак:
Лесько утне ще й штуку не одну.
Він потім стане побратимом Разіна –
Леськом Хромим загине на Дону.
Мало
Син Остряниці, Іван, у сцені суду грає важливу роль. Саме він стає на захист Марусі, глибоко розуміючи, що є для України ця дівчина:
Я, може, божевільним тут здаюся.
Ми з вами люди разного коша.
Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.
В уста Івана Остряниці поет укладає полум’яні слова про те, що співці, поети – це душа, скарб і майбутнє народу:
Звитяги наші, муки і руїни
Безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
Що клекотів у наших корогвах!
І з коментаря ми вже знаємо, що і Пушкар, і Остряниця загинуть у боях. Голову першого через сім років подадуть на списі Виговському, другий не доїде з Москви. Народ згадує їх як героїв, а сучасний поет допомагає відродитися вдруге.
Народна пам’ять не прощає зради. Символом іудиного гріха в романі став Ярема Вишневецький. Продажна душа його зганьбила Україну, і навіть земля нагадує йому про його підлість:
Кожна тут осиночка над шляхом…
Про юду листям шелестить!
Наче наблизилось до нас минуле України, стало живим, отримало емоційне наповнення. Завдяки романові “Маруся Чурай” ми відчуваємо, що є в нас корені, що ми не безродні прибульці на цю землю. Це – найвищий здобуток автора.