Людина честі – людина принципів

Багато хто вважають поняття честі застарілим, несучасним, у тому розумінні, що воно нині не застосовно – не ті умови. Для одних це пов’язане з такими діями, як дуель: мол, чим інакше можна захистити свою честь від образ? Інші вважають: честь сьогодні замінена більше високим поняттям – принциповість. Замість людини честі людина принципів…

Як може застаріти почуття честі, почуття власного достоїнства, сугубо особисте моральне почуття? Як може застаріти поняття честі, що дається чоловік один раз, разом з ім’ям, і яку не можна не

відшкодувати, не виправити, яку можна тільки берегти? Мені пригадується випадок, пов’язаний з ім’ям А. П. Чехова. В 1902 році царський уряд анулював обрання Максима Горького в почесні академіки. У знак протесту Короленко й Чехов відмовилися від звання академіків. Для Чехова це був акт не тільки суспільний, але й особистий. Він писав у заяві, що при обранні Горького він побачив з ним і перший поздоровив його. А тепер, коли Академія наук сповістила, що вибори недійсні, виходить, що він, Чехов, як академік, визнає це.

“Я поздоровляв сердечно, і я ж визнаю вибори недійсними – таке протиріччя не укладається в моїй свідомості,

примирити з ним свою совість я не міг, – писав він в Академію наук. – И після довгого міркування я міг прийти тільки до одного рішення… про додавання з мене звання почесного академіка”. Але ж так зложилися обставини, начебто незалежні від Чехова, і він міг би знайти для себе виправдання

Переконання, звичайно, річ необхідна. Але є таке більше простої, конкретне поняття, як слово, дане людиною. Воно не підтверджено ніяким документом, довідкою. Просте слово. Допустимо, ділової людини, що обіцяв зробити ремонт до такому-те числу, зібрати людей, привезти встаткування, прийняти приехавших здалеку. Так чи мало ще що. Ну, эка лихо, не прийняв, не зробив, не привіз. Зробить через місяць, прийме через два дні, і за це спасибі. Буває, що й справді нічого страшного, ніякий катастрофи, якщо виключити одна обставина – слово, дано було слово

Чомусь багато сучасні естрадні “зірок” з особливим задоволенням говорять про те, як погано вони вчилися в школі. Комусь повідомляли догани за хуліганство, когось залишали на другий рік, хтось доводив педагогів до непритомного стану своїми запаморочливими зачісками… (З)Можна по-різному ставитися до подібним до одкровень наших “зірок”: одні ці оповідання про бешкетне дитинство приводять у розчулення, інші починають буркотливо ремствувати на те, що сьогодні шлях на сцену відкритий тільки бездарам і невігласам

Але найбільше турбує реакція підлітків. У них виникає стійке переконання, що найбільш короткий шлях до популярності пролягає через дитячу кімнату міліції. (б) Вони-Те всі приймають за чисту монету. Вони далеко не завжди розуміють, що оповідання про “безбаштове” дитинстві, коли майбутня “зірка” вражала всіх навколишньою своєю екзотичною своєрідністю, – це всього лише сценічна Легенда, щось начебто концертного костюма, що відрізняє артиста від звичайної людини. Підліток не просто сприймає інформацію, він її активним образом перетворює. Ця інформація стає основою для його життєвої програми, для вироблення шляхів і способів досягнення мети. От чому людина, що щось віщає на багатомільйонну аудиторію, повинен мати високе почуття відповідальності

На чи самій справі він виражає свої думки або несвідомо продовжує сценічну гру й говорить те, чого від нього чекають шанувальники? Подивитеся: я “свій”, такий же, як усе. Звідси й іронічно-поблажливе відношення до освіченості, і кокетливе ерничанье: “Ученье – світло, а неученье – приємний півморок”, і гордовите самозамилування. Але от передача закінчилася. Що залишилося в душі тих, хто слухав артиста? Какис насіння він посіяв у довірливих серцях? Кого він зробив краще? Кого він направив на шлях творчого творення? Коли одному відомому ди-джею молоденька журналістка задала ці питання, він просто фиркнув: так ідіть ви, я зовсім не для цього… І в цьому здивованому збурюванні “поп-зірки” проявляється її цивільна незрілість, її людська “недоосвіченість”. А людина, що ще не побудувала себе як особистість, не усвідомив своєї місії в суспільстві, стає покірним слугою юрби, її смаків і потреб. Він, може бути, і вміє співати, але не знає, для чого співається

Якщо мистецтво не кличе до світла, якщо воно, хихикаючи й лукаво підморгуючи, тягне людину в “приємний півморок”, якщо воно отрутною кислотою іронії знищує непорушні цінності, тоді виникає резонне питання: а потрібно чи таке “мистецтво” суспільству, чи гідно воно того, щоб стати частиною національної культури?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Людина честі – людина принципів

Categories: Нові твори

Links