Історична Тема твору в літературі

Минуле, сьогодення й Майбутнє… Історія… Ця сувора, загадкова й примхлива Пані беззастережно жорстока до одним і, як Жінка, настільки милостива й щедра до інших, що імена їх і справи залишаються в століттях. Помітьте, що багато понять, від яких так чи інакше залежить майбутнє народів, країн, подій і кожної людини окремо, жіночого роду: Історія, Доля, Життя, Удача… Що це? Може бути, так було задумано творцем – зробити Жінку початком всіх початків і кінцем усього, нагородити її стількома якостями: великодушністю й жорстокістю, милосердям

і примхливістю, всепрощенням і злопамятностью, вірністю й мінливістю, чистотою й порочністю. Так ще й чисто жіночою логікою, недоступної розумінню іншої половини людства? Може бути, ви не згодні із мною, але це всього лише соя крапка зору

Історія схожа на книгу, у якій поряд зі світлими сторінками коштують криваві й похмурі. Головне в цій книзі – Істина. Тому на кожного письменника, якому доводиться писати ці сторінки, налакается величезна відповідальність – писати тільки правду

Одна зі сторінок у книзі Історії нашої багатостраждальної Росії присвячена громадянській війні. Довгий час багатьма радянськими

письменниками вона виспівувалася як героїчна битва російського народу з його поневолювачами, що не бажав віддавати своїх привілеїв. Можна зрозуміти тих людей, яким доводилося в ім’я порятунку свого життя й життя своїх близьких брехати, прикрашати жорстоку дійсність. Довгі роки в нашій країні книга Історії перекроювалася те так, то етак. Її сторінки таврували ганьбою одних і оспівували героїзм інших. Але найбільш вірній Істині залишалися письменники російського зарубіжжя. Їхні імена ми відкриваємо тільки зараз. Взагалі, я не розділяю російських письменників на “радянських” і “закордонних”. Всі вони народилися й виросли в Росії, для всіх вона була, є й буде Батьківщиною. Але одні, що залишилися на Батьківщині, не мали права говорити правду, а інші, змушені покинути її, намагалися тільки правду донести до людей

Одним з таких письменників, письменників російського зарубіжжя, є Роман Борисович Гуль. Я прочитала його “Тухачевского” з “Червоних маршалів”. Чесно говорячи, ця книга потрясла мене. Потрясла жорстокою правдою про громадянську війну, побаченої очами цієї людини. Сам він боровся на стороні Білої Армії, але далекий від думки ідеалізувати її. Тим більше не викликала в нього особливої любові Червона Армія

Громадянській війні в його добутку нерозривно пов’язана з долею Михайла Тухачевского, цього майбутнього червоного маршала. Ким була ця людина, та й взагалі всі ті люди, яким призначено було стати на чолі загонів Червоної Армії? “Наполеонистие поручики обійдені прапорщики, ухватистие унтер – офіцери, авантюристичні кравці, вчасно не нагороджені капітани й моншери із сильної уголовщиной”. Так охарактеризував червоних командирів Гуль. Це було дійсно так, Семен Будьонний, цей колишній царський вахмистер приморско – драгунського полку, на п’ятнадцятому році “революції осіняв себе хрещеним знаменьем по звичці. Ворошилов і Егоров, Якир і Уборевич, Шорин і Славин, Щаденко й Гай, убиті Чапаєв і Котовский – от вони, червоні маршали. Їхні кар’єри складалися не швидко, але зірка Тухачевского настільки яскраво й зненацька спалахнула на небокраї революції, що не залишає сумніви: Доля, супутниця Історії, обрала його своїм фаворитом, але… Я ще раз повторюю: жінки підступні й непостійні. Безславна, несправедлива загибель цієї людини, що так багато сделали для революції, говорить сама за себе. Вас цікавить, чому ця людина, щирий російський дворянин і інтелігент, що був лейб – гвардії поручик Семеновского полку став вождем російського пролетаріату? Що ж, причина одна: спрага військової слави. Ця людина була обдарована мистецтвом воювати, так само, як який – нибудь великий художник писати картини. З дитинства він багато в чому заздрив Наполеонові. І де як не на полях боїв революції з контрреволюцією міг розгорнутися його талант?! А на чиїй стороні боротися – для розумної людини це не питання. Тухачевский зрозумів, що майбутнє за нової, більше сильної в цей момент владою. І хто знає, як би обернулася справа, борися Тухачевский на стороні Корнілова, Колчака, Алексєєва… Жорстоке переслідування за відмову від мобілізації в ряди Червоної Армії – ще одна причина присутності в ній военспецев. Розстріли, насильства, утоптування в бруд людського достоїнства, втравлювання гуманізму й моральності, позбавлення волі прав людини – от діяння влади Рад… Ворогів не щадили, та й не розбиралися особливо – хто ти? Діяли за принципом: “Хто не з нами – той проти нас”. Третього було не дане. Але серед принявших більшовизм минулого; люди високоморальні, які не могли залишитися байдужими, бачачи нещастя народу. Спокутати провину своїх попередників – от що було їхньою метою. Такою людиною був Олексій Олексійович Брусилов, що був царський генерал. Інша справа, який виявилася влада, який він повірив. По різних причинах ішли в Червону Армію царські офіцери: по переконанню, зі страху, з – за небажання покинути Росію…

А народ?! Могутній російський народ – що ж він? Чому в цій кривавій різанині все змішалося? Чому по різні сторони барикад виявилися батько й син, чому брат підняв руку на брата, а закадичний друг довоєнного років раптом виявився ідейним ворогом, якого потрібно нещадно винищувати? Що відбулося з російською людиною, сівачем і трудівником, що з дитинства жив заповіддю: “Не убий? Питання, одні питання… Хто дасть на них відповідь?! Як розібратися: хто правий? Хто винуватий? Безперечно одне – громадянська Війна була однієї із самих гірких, самих жорстоких, найстрашніших сторінок російської Історії. Проти кого боролися червоноармійці? Про це говорить сам Гуль: “…За долю російської революції билися із червоними башкирами білі башкири, із червоними калмиками білі калмики, із червоними козаками білі Козаки, мобілізовані мужики з мобілізованими мужиками, офіцери з робітниками…” Це чи не трагедія?! Хіба коштувало майбутнє революції цих жертв? Звичайно, “завтра” рисувалося в самому райдужному світлі: рівність, братерство, воля… Але “сьогодні”, яким було це “сьогодні? Хіба можна виправдати світлим майбутнім морок сьогоднішньої громадянської війни? Адже ще Толстой говорив, що ніякими добрими справами в майбутньому не можна виправдати зло, доконане в сьогоденні. І знову ми приходимо до джерела всіх кращих якостей людини – моральності. Моральність – категорія вічна, над нею не владна Пані Історія… Моральність може перемогти все. І ще Гуманність – щире людинолюбство. Володій людин цими якостями – хіба було б на Землі стільки горя й трагедій?!

Невже зміг би одна людина вбити іншого?! И не Було б у Гуля

Цих рядків: “Росіяни не беруть росіян у полон. Вішають на телеграфних

Стовпах, навалюють штабелями; червоні вирізують білим козакам” на

Ногах лампаси, офіцерам на плечах погони. Білі закопують червоних

Живцем у землю, долілиць головою, і козака вчать молодь рубанню на бегущих полонені…”, що ви випробовуєте, читав ці рядки? Я – тремтіння й

Відраза, відраза до насильства, жорстокості, нелюдськості білих

И червоних, дітей однієї матері – землі один одному. Що ж потрібно було

Зробити, щоб довести мирний російський народ настільки озлобленості, жорстокості?! И виправдання цій війні немає й бути не може, як і

Любою іншій війні, Завжди війна джерелом величезного горя для

Людства. От де можна бачити розгул аморальності, жорстокості й ненависті

Сторінки цивільної в російської Історії читати дуже боляче. За них гірко й соромно. Але події ці були, і борг кожного письменника описати їх такими, які вони є насправді. Для чого? Для того, щоб не повторювати гірких помилок минулого. Адже все наше життя – це вона, Історія. Минуле – це Історія, що свершились, сьогодення – це майбутня Історія, а майбутнє…

Втім, хто знає – що чекає нас у майбутньому? Чи не накоїмо ми ще

Больших глупостей, які приведуть нас до загибелі? Але як, хочеться,

Щоб усе було гарно! Щоб жили у світі минуле, сьогодення й

Майбутнє, щоб не доводилося сьогоденню з гіркотою оглядатися на минуле й боятися майбутнього. Але не призначено цьому збутися доти, поки Моральність і Гуманність не стануть переважними людськими якостями, поки Добро не переможе в людині Зло. Отоді наші письменники, не кривлячи душею, будуть писати книгу Історії тільки світлими сторінками. Я сподіваюся, я вірю…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Історична Тема твору в літературі

Categories: Нові твори

Links