Іронічне переосмислення давньогрецької історії про Пігмаліона і Галатею
Бернард Шоу – найвидатніший англійський драматург із часів В. Шекспіра, реформатор, який вплинув на розвиток театру ХХ століття. Творець нового театру “ідей”, “драми-дискусії”, продовжувач традицій інтелектуального мистецтва Г. Ібсена, про що заявлено в книзі “Сутність ібсенізму” (1891). У цілому Б. Шоу написано 47 п’єс. Найбільш відомі: “Пігмаліон” (1913), “Дім, де розбиваються серця” (1919), “Візок з яблуками” (1929). У 1925 році після гучного успіху трагедії “Свята Іоанна” (1923) про Жанну д’Арк стає лауреатом
Новаторство Б. Шоу. Англійський драматург створює новий тип інтелектуальної драми, в основі якої – не стільки цікавий сюжет, скільки гострі зіткнення ідей, боротьба протилежних позицій у вирішенні морально-соціальних проблем. Сам автор їх називає “драми-дискусії”. Новаторські принципи драматургії Б. Шоу відображені в одній з найпопулярніших п’єс “Пігмаліон”.
Міфологічна основа п’єси “Пігмаліон”. У давньогрецькій міфології Пігмаліон – легендарний цар Кіпру, який цурався жінок і жив самотньо. У своїй самоті він зробив статую прекрасної жінки і закохався
Відштовхуючись від відомого міфу, Б. Шоу створює полемічно загострену п’єсу, в основі сюжету якої – парадоксальне, іронічне переосмислення давньогрецької історії про Пігмаліона і Галатею і про велику силу їхнього кохання. П’єса Шоу не про кохання, на чому автор неодноразово наполягає в післямові, у численних коментарях до її сценічних постановок.
Тема п’єси – процес відновлення людської душі, духовного пробудження особистості, розвитку її морального й інтелектуального потенціалу під впливом творчості. Жанр п’єси – соціальна комедія, у центрі якої поставлені проблеми великого суспільного значення.
Проблематика п’єси. Соціальна: критика станових забобонів і умовностей буржуазного суспільства; утвердження творчих сил, потенційних можливостей людей з народу й обмеженість їх реалізації навіть найбільш яскравими представниками; проблема руйнівного впливу бідності на особистість; тверезий погляд на положення простих людей, осуд люмпенської психології як споживчого підходу до життя. Моральна: проблема відповідальності вченого за наслідки експерименту, неприпустимість експерименту над людиною; глузування над буржуазною мораллю і цінностями. Проблеми науки: значення мови як найважливішого фактора в розумовому і духовному розвитку особистості.
Конфлікт п’єси: ідейне зіткнення двох різних життєвих позицій, виразниками яких є професор Генрі Хіггінс і колишня квіткарка Еліза Дуліттл.
Сюжетно-композиційна організація п’єси. Розвиток сюжету визначає парі професора фонетики Хіггінса з ученим-індологом полковником Пікерінгом. За півроку професор Хіггінс береться перетворити вульгарну квіткарку Елізу Дуліттл у “герцогиню”, оскільки, на думку професора, їх відрізняє лише достаток, добрі манери, поведінка і мова.
Особливості композиції. Комедія “Пігмаліон” має композиційну структуру драми-дискусії. У ній виділяються такі елементи: зав’язка (дія I і ІІ) – розвиток дії (дія III і IV) – дискусія (дія V).
Зав’язка п’єси. У ній відбувається представлення і знайомство основних дійових осіб: професора Хіггінса, полковника Пікерінга, вуличної торговки квітами Елізи Дуліттл і сімейства збіднілих англійських аристократів. Еліза Дуліттл брудно одягнена, говорить мовою англійських “низів” – кокні, її торгівля більше схожа на жебрацтво. Однак вона не позбавлена почуття власної гідності. Дівчина зуміла зберегти у злиднях моральні поняття, тверезий погляд на життя. Самоповага, природна обдарованість, уявлення Елізи про краще життя, в якому треба бути чистим, де правильно говорять, не животіють в убогості, стали визначальними для її подальшого перетворення у витончену й одночасно сильну жінку. Еліза прагне піднестися над життєвими обставинами. Вона міркує, що якщо дивак-вчений навчить її говорити правильною мовою, то це допоможе їй підвищити соціальний статус – поступити продавщицею в квіткову крамницю. Реаліями життя викликана її “ділова розмова” і візит “у повному параді” до професора фонетики, що взявся перетворити вульгарну замазуру на світську даму. В образі професора Хіггінса автор представляє тип ученого, який цілком поринув у свою науку. Експеримент із Елізою цікавий йому сам по собі. Попервах дівчина служить лише “піддослідним матеріалом”, і він байдужий до її внутрішнього світу, та це не є проявом снобізму. Він також грубий і гордовитий і у ставленні до світських дам. Хіггінс позбавлений станових забобонів, мислить широко і вільно.
Розвиток дії. Процес навчання Елізи безпосередньо не показаний. Можна простежити лише його поетапні результати: це сцена в салоні міссіс Хіггінс і сцена нічної розмови Елізи з Хіггінсом після тріумфального завершення експерименту. Хіггінс і його талановита учениця докладають чимало зусиль, виявляючи завидну впертість для досягнення мети. Еліза вбирає все краще, що дає їй сприятливе середовище, однак, за словами Хіггінса, йому вже треба думати не тільки, як дівчина говорить, але й про те, що вона говорить. На цій невідповідності форми і змісту тримається комізм сцени в салоні міссіс Хіггінс. Розмовляючи про погоду, Еліза збивається на дикторський тон, а потім і зовсім на звичному жаргоні розповідає історію з особистого “життя в народі”. Салонні інтонації і бездоганна вимова колишньої квіткарки поєднуються з вульгарною лексикою лондонських нетрів.
Сцена нічної розмови Хіггінса і Елізи – кульмінація комедії. У ній відображений головний результат експерименту – вулична торговка не тільки навчилася говорити і набула світських манер, вона усвідомлює себе особистістю. Парадокс ситуації в тім, что Еліза – Галатея “бунтує” проти свого творця, проти тієї пасивної ролі “матеріалу для експерименту”, що він їй відводить. Вона дає урок своєму вчителю, але він, як показує драматург, засвоює його набагато гірше учениці. Порівнюючи Хіггінса і Елізу, автор підкреслює багатство її натури, незалежний характер, показуючи, що свідома обмеженість професора сугубо науковими інтересами позбавляє його людяності.
Дискусія і відкритий фінал. Суттю дискусії є ідейний конфлікт між Елізою і Хіггінсом. Ставши в результаті виховання і розвитку природних задатків гордою і сильною жінкою, Еліза жадає від Хіггінса визнання за нею цих якостей. Хіггінс, який однаково байдуже ставиться і до леді, і до квіткарки, пропонує дівчині свій ідеал – активне і вільне від пристрастей життя. Ці позиції несумісні, характери героїв однаково сильні і навряд чи один з них уступить іншому. От чому неможлива “щаслива розв’язка” у взаєминах Хіггінса – Пігмаліона і Елізи-Галатеї. Дискусія продовжується і тоді, коли закінчується п’єса.
Схожі твори:
- “Осучаснення” античного міфа про Галатею і Пігмаліона в п’єсі Б. Шоу У давньогрецькому міфі про Пігмаліона розповідається про великого художника з острова Кіпр Пігмаліона. Він жив самотньо, не був одружений. Одного разу зробив зі слонової кістки статую дівчини, неймовірно прекрасної. Дивлячись на своє створіння, він милувався її красою й довершеністю й врешті-решт закохався у своє створіння. Скульптор звертався до неї зі...
- Роль античного міфа в п’єсі Бернарда Шоу “Пігмаліон” Роль античного міфа в п’єсі Бернарда Шоу “Пігмаліон” Серед найвідоміших творів Бернарда Шоу – п’єса “Пігмаліон”, яку автор назвав “романом у п’яти актах”. У основу твору покладено античний міф про скульптора Пігмаліона, який вирізьбив із мармуру Галатею і закохався в неї. Він вимолив у богів, щоб ті оживили статую. Взявши...
- Роль античного міфа в п’єсі “Пігмаліон” Серед найвідоміших творів Бернарда Шоу – п’єса “Пігмаліон”, яку автор назвав “романом у п’яти актах”. В основу твору покладено античний міф про скульптора Пігмаліона, який вирізьбив із мармуру Галатею і закохався в неї. Він вимолив у богів, щоб ті оживили статую. Взявши за основу цей міф, Бернард Шоу подає свій...
- Порівняльна характеристика образів Хіггінса і Пікерінга П’єса “Пігмаліон” – не красива історія, в основі якої – міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п’єси – це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс – це чоловік років п’ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками...
- “Осучаснення” античного міфу в п’єсі Бернарда Шоу “Пігмаліон” Видатний англійський драматург Джордж Бернард Шоу захоплювався творчістю Ібсена, і це привело його до реформи англійського театру. Він обстоює принципово нову структуру драми – проблемну п’єсу-симпозіум. Як драматург він тяжіє до гумору і сатири. “Мій спосіб жартувати полягає в тому, щоб говорити правду”, – заявляв Шоу. Драми Шоу не втрачають...
- Порівняльна характеристика образів Хіггінса і Пікерінга за п’єсою Бернарда Шоу “Пігмаліон” У 80-ті роки XІX століття Бернард Шоу починає боротися за новий театр, який у ті роки переживав кризу. Шоу свідомо відмовляється від принципів “добре зробленої” драми і широко користується парадоксом як одним із визначальних мистецьких прийомів. Наприклад, у п’єсі “Пігмаліон” драматург показує божевілля і оманливість довкілля, Б. Шоу ніколи не...
- “Двоє чоловіків і одна безглузда дівчина” (за п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон”) Спектакль скінчився і виникає природне запитання: “А до чого отут Пігмаліон?” Бернард Шоу у своїй п’єсі використав давньогрецький міф про скульптора Пігмаліона, який створив статую Галатеї – дівчини такої краси, що закохався в неї і став просити Афродиту оживити своє творіння. Богиня любові вдихнула життя в Іалатею, і Пігмаліон одружився...
- Двоє чоловіків і одна безглузда дівчина (за п’єсою Бернарда Шоу “Пігмаліон”) БЕРНАРД ШОУ ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ БЕРНАРД ШОУ “Двоє чоловіків і одна безглузда дівчина” (за п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон”) Спектакль скінчився і виникає природне запитання: “А до чого отут Пігмаліон?” Бернард Шоу у своїй п’єсі використав давньогрецький міф про скульптора Пігмаліона, який створив статую Галатеї – дівчини такої краси, що закохався в...
- Актуальність конфлікту твору Б. Шоу “Пігмаліон” – конфлікту між зовнішньою культурою і духовною сутністю людини П’єса “Пігмаліон” є зразком драми-дискусії, головний конфлікт якої полягає в і ому, чи може людина втручатися в долю іншої людини, навіть тоді, коли робить вона це з кращих міркувань. Чи має вона, ця людина, моральне право визначати для іншої норми й правила поведінки, абсолютно не дотримуючись їх сама? Чи правомірно...
- Професор Хіггінс і полковник Пікерінг: порівняльна характеристика “Пігмаліон” – одна з найчарівніших п’єс відомого англійського драматурга Бернарда Шоу. Вона була написана у 1912 році, а в 1914 році відбулася прем’єра “Пігмаліона” в Лондоні у театрі його величності. Бернард Шоу сам ставив свої п’єси. “Пігмаліон” був названий автором “романом у п’яти актах”, що якнайкраще підкреслювало зв’язок драматургії Шоу...
- Яким я уявляю собі майбутнє Елізи Дулітл Пігмаліон П’єса Бернарда Шоу “Пігмаліон” була написана у 1913 році, невдовзі перед початком першої світової війни, за мотивами міфа про скульптора Пігмаліона, який, створивши статую прекрасної Галатеї, закохався в неї до нестями й силою свого кохання за допомогою богині Афродіти зумів вдихнути в неї життя. Закінчується цей давньогрецький міф щасливим союзом...
- Образи Хіггінса і Пікерінга у п’єсі Б. Шоу “Пігмаліон” П’єса “Пігмаліон” – це красива історія, в основі якої – міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п’єси – це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс – це чоловік років п’ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками...
- Інтелектуальний характер драматургії Б. Шоу (п’єса “Пігмаліон”) Бернарда Шоу по праву вважають реформатором англійської драматургії. Наприкінці XIX століття в Англії з’явилося безліч “добре зроблених” драм із любовним сюжетом і щасливою розв’язкою. Однак Шоу вважав, що п’єси повинні вчити, особливо у сфері загальновизнаної моралі. У п’єсах Шоу відсутня складна, заплутана інтрига. Стрижнем його драматургії стала гостра дискусія в...
- Міфологічна основа комедії Б. Шоу “Пігмаліон” “Колись на острові жив відомий митець…” – так розпочинається давньогрецький міф про Пігмаліона – легендарного царя Кіпру, який страшенно не любив жінок, але надзвичайно захоплювався різьбярством. Одного разу він вирізьбив з мармуру жінку дивовижної вроди і назвав її Галатеєю. Вона була настільки чарівна, що Пігмаліон до нестями закохався у свій...
- Відповіді до теми: Б. Шоу “Пігмаліон” Що являє собою за жанром твір Бернарда Шоу “Пігмаліон” ? Один із найпопулярніших творів Б. Шоу “Пігмаліон” є “романом у п’яти актах”. Це оригінальне визначення жанру п’єси з’являється недарма – так підкреслює Б. Шоу глибокі зв’язки своєї драматичної творчості з романом, прозою. “Пігмаліон” – це драма-дискусія, у якій головну увагу...
- Історія Пігмаліона та Галатеї без “хеппі енд” Комедія Шоу має двох головних героїв – Пігмаліона Хігінса та Галатею Елізу. Вони зустрічаються – звичайно ж, раптово, – ще у першій дії п’єси, що являє собою хрестоматійний приклад експозиції. Під портиком церкви ховаються від зливи мешканці Лондона. Потоків дощу не помічає лише чоловік із записником: він швидко робить якісь...
- “Експеримент над людиною” професора Хіггінса Твір за п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон”. Однією із пайпопулярніщих п’єс Бернарда Шоу є його драма “Пігмаліон”. Проект її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння – статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання оживив її. У п’єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий...
- Доля Елізи Дуліттл (за п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон”) Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п’єсою “Пігмаліон”, сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом. За Шоу,...
- Щастя відчути себе людиною. Твір за п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон” П’єса “Пігмаліон”, мабуть, найвідоміша і найпопулярніша з творів Бернарда Шоу. У назві п’єси впізнаємо ідею античного міфу про скульптора на ім’я Пігмаліон, який закохався у вирізьблену ним з мармуру жінку й попросив богів оживити її. Афродіта, як відомо, зглянулася над закоханим, і Галатея, так звали статую, стала його дружиною. Але...
- Переосмислення В. Стусом історії України. За твором “За літописом Самовидця” В українській історії, ще починаючи з часів Київської Русі, літописи відігравали неоціненну роль. Традиція літописання продовжувалась також у період козаччини та Гетьманщини. Літописи Грабянки, Самовидця, Величка засвідчували процес інтенсивного пробудження нації до життя й державотворчості, відображали її героїчну боротьбу проти чужинців. їх автори намагалися бути об’єктивними, тому не приховували і...