Інфанта – МИКОЛА ВОРОНИЙ Скорочено

Різьблю свій сон… От ніби вчора ми
Зійшлись, – і стріча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осінні дерева.

Акордами проміннострунними
День хвилював і тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.

У завивалі мрійно тканому
Дрімала синя далечінь, –
І от на обрії туманному
Замиготіла ваша тінь.

Дзвінкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.

Ви йшли як сон, як міт укоханий.
Що виринає з тьми століть.
Вітали вас – мій

дух сполоханий.
Рум’яне сяйво і блакить.

Бриніли в серці домінантою
Чуття побожної хвали,
Коли величною інфантою
Ви поуз мене перейшли.

Ви усміхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей –
І я схилився упокорено,
Діткнутий лезом двох мечей.

Освячений, в солодкій муці я
Був по той бік добра і зла…
А наді мною Революція
В червоній заграві пливла.

Коментар
У поезії “Інфанта” поет М. Вороний розмірковує над враженням, яке справила на нього старовинна картина під такою ж назвою. Твір починається романтичною пейзажною картиною, в якій багато авторських

неологізмів, створених його поетичною уявою (“проміннострунними”, “мрійнотканому”, “вогнелунними”).
З чуттям “побожної хвали” ліричний герой оспівує жіночу красу, що, виринувши із глибини століть, залишилася вічною й нетлінною.
А світ продовжує жити, у ньому є завжди “два мечі” – добро та зло, і це слід сприймати як належне. Червоний колір полотна нагадав поетові червоні заграви революції.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Інфанта – МИКОЛА ВОРОНИЙ Скорочено