Ідея подвигу людини у творчості Горького
Ідеєю подвигу як приклада для людей перейнята й “Пісня про Сокола”. Центральний персонаж “Пісні” з’являється, на перший погляд, як чисто традиційний: сокола давно прийнято зображувати як гордого волелюбного птаха. І, до речі сказати, він так був зображений у першій редакції твору Горького, потому-то вона й не задовольнила автора. Однак і в першому варіанті було особливе емоційне розжарення, викликаний протиставленням не стільки двох фігур (Сокола й Ужу), скільки двох життєвих философий, двох ідей – ідеї любові до волі й ідеї
З кожним роком ідея волі у творчості Горького насичувалася усе більше глибокою життєвістю, а міщанські ідеали зв’язувалися із усілякою мертвечиною. В алегорії “Про Чижа, що брехав, і про Дятла – аматорі істини” (1893) шанувальник голих фактів Дятел здобув перемогу над чижем, що співав бадьорі пісні, кликав “у країну щастя… у це дивовижне “уперед”!..” Перемога дятла була тоді закономірної, тому що не так уже важко було розчарувати пернатих, “пригноблених раптово наступила сіренькою й хмурою погодою”, що слухали пісні чижа в момент, коли й соколи
Але вже через півтора Року Горький створює образ Сокола, що розправив крила: маленькому тактикові протипоставлена велика істина любові до волі. Бурхливий розвиток життя допоміг Горькому з величезною емоційною силою розкрити мотив героїчного приклада. У другій редакції “Пісні про Сокола” (переробці піддалася лише заключна частина) письменник, використавши прийом звукописи (алітерації й асонансу), передав грім наростаючої боротьби. Зіставлення двох редакцій наочно показує, як художник домагався вдосконалювання форми й заострения ідеї:
Редакція 1895 г. “Блищало море, усе в південному сонці, і із шумом хвилі об берег билися У їхньому тихому шумі звучала пісня про сміливий птаха, що любив небо”. Редакція 1899 г. “Блищало море, усе в яскравому світлі, і грізно хвилі об берег билися У їхньому левиному ревінні гриміла пісня про гордого птаха, тремтіло небо від грізної пісні”.
Алітерація на “р” виразно передає гуркіт моря, що розбушувалося, а повторення тих самих голосних створює відчуття завзятості, наполегливості. Не можна не вірити, що Сокіл завжди буде “живим прикладом, закликом гордим до волі, до світла”. І дійсно, на образі горьковского Сокола виховувалося не одне покоління борців за волю – від Петра Заломова до Миколи Кузнєцова й молодогвардійців. Твору Горького протистояли тієї безгеройной літературі, зразком якої був роман І. Потапенко “Не герой” (1896). Ця література тщилась довести, що людина не здатна на героїчні подвиги. В одній зі статей того часу (“Випадні замітки”), виступаючи проти натуралістичної літератури, Горький писав: “Життя взагалі, а російське життя особливо, не багате фарбами – це так, але вона й не настільки сіра й бідна, на яку зводить її наше сучасне мистецтво, у якому так мало краси й натхнення й так багато претензійної брутальності, що виступає в ньому під старим сміливим і шляхетним девізом реалізму”.
Успіх добутків Горького в масового читача стривожив влади. В 898 році, скориставшись матеріалами в справі Ф. Афанасьєва, з яким Горький був зв’язаний під час свого перебування в Грузії ще на початку 90-х років, письменника заарештували й, перепровадивши по етапі з Нижнього в Тифлис, уклали в одиночну камеру Мцхетского замка. Потім, звільнений з в’язниці, він був відданий під нагляд поліції. Все це ще більше підсилило інтерес передової громадськості до письменника, що стали володарем дум революційної молоді, до чудового художника, що прокладав нові шляху влитературе.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)