Ідейний зміст твору – ФІЛОСОФСЬКА ПОВІСТЬ ВОЛЬТЕРА “ПРОСТАК”
ЛІТЕРАТУРА XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО
§ 3. ФІЛОСОФСЬКА ПОВІСТЬ ВОЛЬТЕРА “ПРОСТАК”
Читання звеличує душу, а освічений друг заспокоює її.
Вольтер
Повість “L’lngenu”, яка в перекладі українською отримала назву “Простак”, Вольтер написав 1767 року. “Простака” вважають одним з кращих прозових творів письменника, де яскраво проступають найхарактерніші особливості жанру філософської повісті. У кожній філософській повісті Вольтер вирішував певну філософську проблему. У повісті “Простак” Вольтер передусім
Ідейний зміст твору
Теорія “природної людини” була поширена серед просвітителів, але у найбільш радикальному вигляді вона представлена у Руссо. На його думку, існує дві категорії людської особистості: особистість, створена природою і вихована у безпосередній близькості до природи, й особистість, яку сформувало суспільство – “гніздо усіх людських вад і пороків”. У своєму творі “Про походження нерівності серед людей” Руссо писав: “Якщо природа дала нам можливість бути здоровими,
Є стан, противний природі, і що людина, яка розмірковує, є істотою зіпсованою”. Коли Руссо надіслав Вольтеру свій трактат “Міркування про науки та мистецтва”, то отримав таку відповідь: “Ніхто ще не доклав стільки зусиль і розуму, щоб змалювати нас тваринами: коли читаєш ваш твір, то запалюється бажання повзти рачки. Але вже більше ніж шістдесят років, як я залишив цю звичку і, на жаль, відчуваю, що вже не зможу до неї повернутися”. На берегах твору Руссо Вольтер залишив ще уїдливіші зауваження.
Слово, яке Вольтер обрав для заголовка повісті – “L’lngenu” – у французькій мові має значення “наївний”. Можливо, це теж була відповідь Руссо.
Але ідейний зміст повісті “Простак” і художні знахідки автора виходять за межі полеміки з Руссо. В центрі уваги автора – людина. Вольтер намагається розібратися, які риси людині властиві, чим вона відрізняється від інших істот, що є чинниками формування її особистості.
Конфлікт “природної людини” та суспільства
Головний герой повісті отримав “природне виховання”. Він європеєць, але ще немовлям потрапив у полон до племені канадських індіанців – гуронців, де й виховувався до повноліття. Про це читачі дізнаються зі щирої розповіді самого героя абату Керкабону, його сестрі та їхнім гостям. Далі герой розповідає, як його полонили англійці та як він мужньо боровся за свою свободу. Англійці ж, “дуже люблячи відважність і бувши такими самими порядними людьми, як і ми”, запропонували йому зробити вибір: або повернутися до гуронців, або поїхати до Англії. Герой обрав друге, бо “з природи страшенно любив бачити різні країни”. Отже, натякає Вольтер, свобода людини – поняття відносне, люди скрізь однакові, від природи їм властиві певні риси, зокрема допитливість, яку вони прагнуть задовольняти. Але навіть однакові людські риси по-різному виявляються. Дізнавшись, що в монастирі гостює гуронець, поважні мешканці з усієї округи зібралися до абата на вечерю. Вони прийшли задовольнити свою цікавість, подивитися на гуронця, як на якусь дивину, і були страшенно вражені, що та дивина розмовляє французькою. Щирість, почуття власної гідності вигідно відрізняють гуронця від його співрозмовників. Але те, про що він розповідає, захвату не викликає: “природне” життя виявляється примітивним, норми моралі – сумнівними, а звичаї – жахливими. У середовищі “природних” людей, як про нього розповідає Простак, усім править сила.
Гуронець отримав ім’я Простак, бо “завжди говорить те, що думає, і робить те, що хоче”. Опинившись у “цивілізованому світі”, Простак пізнає цей світ. І багато з того, що він спостерігає у “цивілізації”, йому видається дивним, безглуздим і протиприродним.
Найперше, з чим доводиться ознайомитися Простаку, є релігія. Дізнавшись, що англійці не охрестили гуронця, всі гості абата були обурені. Хрещення – ось що, на їхню думку, відрізняє людину від дикуна. Ця тема знаходить подальший розвиток. З’ясовується, що Простак – небіж абата Керкабона, син його брата-капітана. Не маючи власних дітей, абат утішається, що тепер буде кому передати у спадок свою посаду пріора монастиря, і прагне навернути небожа до християнства. Отже, бажання пастиря Керкабона охрестити Простака випливають не стільки з його турбот про душу небожа, як про його статки. Простак читав Біблію, і в його не затьмареній забобонами голові виникали такі питання, що й пана пріора ставили “в дуже скрутне становище*. Але не тільки пан пріор погано знався на священній історії. Простака хрестили й дали нове ім’я – Геркулес, ім’я античного, тобто марновірного, героя. На хрестинах був присутній пан єпископ, який усе розпитував, що то за християнський святий Геркулес, про якого він ніколи не чув. Знайшовся дяк, який “знав” про “священні Геркулесові подвиги”. Від звинувачень святих отців у невігластві Вольтер переходить до критики церковних і суспільних норм. Охрестившись, знявши із себе “минулі гріхи”, Простак був готовий до нового життя. І першим випробуванням у цьому житті стало для нього кохання. Простак покохав панну де-Сент-Ів і щиро їй у тім признався. Цнотлива панна, хоча й сама була вже давно закохана у Простака, просила його поговорити про почуття до неї з паном пріором, з її братом і дістати їхню згоду на шлюб. Простак був вражений і навіть розгніваний: навіщо йому говорити про свої почуття дядькові, адже він не в нього закохався.
Гуронець має ясний розум, але він не може збагнути звичаїв “цивілізованих людей”, бо ті звичаї суперечать природі людини. Так, дізнавшись, у кого закоханий Простак, пан пріор запевнив, що шлюб між його небожем і панною де-Сент-Ів неможливий, бо вона – його хрещена мати. Цього Простак вже ніяк не міг збагнути: чому участь панни де-Сент-Ів у церемонії його хрестин робить неможливим їхній шлюб. Аби втішити небожа, сестра пана пріора сказала, що треба звернутися до Папи: він може дозволити, щоб Простак жив із тією жінкою, яку він кохає. Простак не знав, хто такий Папа, і хотів уже бігти до нього по дозвіл. Йому все пояснили, але Простак здивувався ще більше: “Нема жодного слова про це у вашій книзі (мається на увазі Біблія), любий мій дядьку; я мандрував, я плив океаном, та й ми живемо тут на березі океану, й от я покину панну де-Сент-Ів, щоб прохати дозволу кохати її в тієї людини, що живе біля Середземного моря за чотири сотні миль звідсіля…”
Але в цивілізованому світі на Простака чекали речі ще дивніші, а випробування ще суворіші. Далі автор розповідає, як на французів напали англійці, як мужньо бився Простак зі своїми колишніми друзями за своїх теперішніх земляків. Англійці пішли геть, а Простак став героєм, і всі радили йому йти до Версаля, щоб отримати винагороду від короля. Простак же сподівався, що його подвиг допоможе йому вмовити короля дати дозвіл на шлюб з панною де-Сент-Ів. Дорогою до Версаля Простак знайомиться з гугенотами і веде з ними щиру розмову. Цю розмову підслуховує шпигун. За його доносом Простака заарештовують і кидають у Бастилію – таку нагороду отримує герой.
У в’язниці Простак опиняється в одній камері з янсеністом Гордоном. Янсеністи – представники протестантської течії у християнстві – проповідували нескінченну Божу благодать. Почувши розповідь Простака, Гордон переконує, що “Бог має щодо вас якісь великі наміри, привів бо вас з озера Оріноко до Англії і Франції, де вас охрестили, кинув вас сюди задля спасіння душі вашої”. Простак відверто відповідає: “Мене, по правді, дуже дивує, що я приїхав з іншого світу по те, щоб у цьому мене замкнули на чотири засуви вкупі з попом”. Як вирок “цивілізованій моралі” звучать слова Простака: “Коли я подумаю про безліч людей, які кидають одну півкулю, щоб дати себе вбити на іншій,., то не бачу, щоб Бог мав прихильні наміри щодо цих людей”.
У в’язниці під керівництвом янсеніста Простак отримує європейську освіту. Вустами свого героя Вольтер виносить вирок багатьом з поширених тоді теорій, викладає власні погляди на релігію, історію, будову світу, сучасне мистецтво.
Під впливом янсеніста та освіти Простак змінювався, його розум міцнішав, і це не заважало йому залишатися ні щирим, ні природним, ні пристрасним. Саме ці його якості врешті-решт переконали янсеніста, що у його суворій вірі не все так бездоганно, як йому здавалося.
Тим часом панну де-Сент-Ів сватали за нелюбого, але вона втекла з-під вінця і подалася у Версаль, щоб урятувати Простака. їй частково вдалося втілити свій задум, її прийняв “підміністр”, у владі якого було звільнити її коханого. Але за порятунок героя дівчина мала заплатити своєю цнотою. Панна де-Сент-Ів дістала наказ про звільнення Простака, та не змогла знести свого безчестя й померла.
Однак фінал твору аж ніяк не сентиментальний. Вольтер майстерно знімає навіть натяк на це почуття уїдливою іронією, з якою написана і вся повість, і її фінальні сторінки. Більш того, саме у фінальних сценах він створює пародію на популярні романи Річардсона, де всі звабники каються, а їхні безневинні жертви отримують те, чого вони найбільше бажали. У повісті Вольтера, як у житті, немає ідеального образу. Навіть найкращі з персонажів не схожі на ідеал. Так, незважаючи на всі зміни, які відбулися з Простаком у в’язниці, він так і залишається простаком. Дізнавшись, що його рятівницею була панна де-Сент-Ів, він навіть не ставить питання: як молодій і недосвідченій дівчині вдалося його врятувати. Більш того, він просить, щоб панна де-Сент-Ів знову звернулася до вельможі та попросила й за Гордона. Він ще й запевняє нещасну дівчину, що лише їй хоче бути усім зобов’язаний решту свого життя. Панна де-Сент-Ів, незважаючи на її жертовність і трагічний фінал, теж не постає ідеалом. Визволивши Простака, вона почувається щасливою поруч зі своїм коханим. її цнота й сумління пробуджуються лише тоді, коли з’являється загроза, що її викриють і Простак більше не буде її кохати.
На останніх сторінках Вольтер розповідає, що сталося з головними персонажами після смерті нещасної панни де-Сент-Ів. Виявляється, що нічого страшного ні з ким не сталося. Навпаки, всі дуже задоволені собою і своїм життям. Кожен з них таки отримав якусь “нагороду” від автора: хто гарну посаду, хто діамантові сережки, хто – коробку шоколаду. Простак, звичайно, під іншим іменем, став прекрасним офіцером. Він не забув своєї коханої, йому навіть розрада говорити про неї. Гордон забув “спокутливу благодать” й обійняв гарну посаду, його нове гасло: “Нещастя інколи йде на добре”. Із цим гаслом не погоджується лише сам автор, останні слова його повісті свідчать про те: “У нещасті нема нічого доброго”.
Філософська повість “Простак” – яскраве втілення просвітницької думки, якій і підлягають усі художні засоби твору. Філософські роздуми про людину та сенс її життя, про її стосунки зі світом, суспільством викладені у формі розповіді про долю героя. Але його персонажі передусім – утілення певних ідей і сил, які мають вплив на суспільство, свідомість і долю людини.
Перевірте себе
Що таке філософська повість?
Які ознаки філософської повісті має “Простак” Вольтера?
Хто є головним героєм твору?
Що читачі дізнаються про його виховання?
Яку філософську ідею уособлює цей персонаж?
Які події відбуваються в житті Простака після його повернення на батьківщину?
Поміркуйте й дайте відповідь
Як автор ставиться до свого головного героя? Чи приймає він філософську ідею, яку цей персонаж утілює?
3 якою метою автор уводить у текст повісті таких персонажів, як Сен-Паунж, О. де ля Шез?
Які персонажі допомагають зрозуміти ставлення Вольтера до церкви?
Який вплив мав на Простака Гордон?
Якого впливу Простака зазнав Гордон?
Дослідіть самостійно
Перечитайте розділи повісті, де йдеться про перебування Простака у в’язниці. Які проблеми порушує автор, передаючи розмови Простака таГордона?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)