Громадянська лірика Миколи Некрасова
Перша поетична збірка М. Некрасова “Мрії і звуки” (1840) майже нікому з поціновувачів новинок літератури не дістався. Тираж книги, де замість прізвища були дві букви “Н. Н.”, викупив сам автор і… знищив – не витримав шквалу критики. Тільки через п’ять років Некрасов зважився прочитати найвагомішому літературну критику В. Бєлінському свій вірш “Удорозі”, і той, зі ‘сльозами радості на очах, визнав у ньому справжнього поета. Наступні збірки Некрасова викликали “захоплення загальне” і мали успіх, як колись поеми Пушкіна
У поезіях автор висловлює протест проти самодержавства, змальовує реалістичну картину бідності, безправності простого люду, Некрасов виявляє інтерес до проблем “маленької” людини. Тема народу, Росії, музи, жінки є основною у Творчості поета, починаючи від ранніх творів “Удорозі”, ” Трійка “, “Буря” ідо віршів та поем 50-70-х років: “Орина, мати солдатська”, “Мороз, Червоний ніс”, “Кому на Русі жити добре”, “Російські жінки”.
У Некрасова є вірші-посвяти: “Пам’яті Бєлінського”, “Пам’ятіДобро-любова”, “Тургенєву”, “На
У вірші “О шостій вчора завернув…” (1848) поет називає свою музу рідною сестрою молодої селянської жінки, яку січуть батогом:
Ни звука из ее груди, Лишь бич свистал, играя… И Музе я сказал: “Гляди! Сестра твоя родная!”
У 1858 році Некрасов написав вірш “Роздуми біля парадного; під’їзду”. У ньому народна тема представлена ніби “згущеною”: поет не просто переказує випадок з життя, свідком якого він був, спостерігаючи з вікна своєї квартири за губернаторським під’їздом, – “вся селянська країна зі своїми бідами постала тут”. У нерухомості селян стільки суму, горя і покірності, немов бачиш перед собою їхній скульптурний портрет: Помолились на церковь и стали вдали, Свесив русые головы к груди.
Крест на шее, и кровь на ногах, В самодельные лапти обутых… Болісними є міркування поета про долю народу: …Родная земля! Назови мне такую обитель, Я такого угла не видап, Где бы сеятель твой и хранитель, Где бы русский мужик не стонал?
Відношення Некрасова до реформи 1861 року виражено словами: “Народ освобожден, но счастлив ли народ?”. Вірш ” Елегія ” – естетичний маніфест поета:
Пускай нам говорит изменчивая мода, Что тема старая – “страдания народа” И что поззия забыть ее должна, Не верьте, юноши! Не стареет она.
Муза Некрасова розкривала “бездни темные насилия и зла”: вона не вела від життя, не примиряла з нею, а кликала на боротьбу “с неправдою людской”, “кричала: мщение! и буйньш языком на головы нрагов звала господень гром!” А яким же, на думку Некрасова, має бути поет, шо надихається цією Музою? У вірші “Поет і громадянин” він висловив свою точку зору на обов’язок поета. Некрасов вважав, що поет має бути насамперед громадянином:
Не может сьш глядеть спокойно На горе матери родной, Не будет гражданин достойний К. отчизне холоден душой. Ему нет горіле укоризны… Йди в огонь за честь отчизны. За убежденье, за любовь… Він звертався до поета з закликом:
Будь гражданин! Служа искусству. Для блага ближнего живи…
Цим думкам Некрасов залишався вірним протягом усього життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)