Гринев і Швабрин
Це молоді офіцери. Обоє служать у Білогірській міцності. Гринев і Швабрин – дворяни, близькі за віком, утворенню, розумовому розвитку. Гринев так описує своє враження, що зробив на нього молодий поручик: “Швабрин був дуже недурний. Розмова його був гострий і цікавий. Він з великою веселістю описав мені сімейство коменданта, його суспільство й край, куди завела мене доля”. Однак герої друзями не стали. Одна із причин ворожості – Маша Миронова. Саме у відносинах з капітанською дочкою розкрилися моральні якості героїв. Гринев і Швабрин
Петра Андрійовича відрізняють доброта, м’якість, совісність, чутливість. Не випадково Гринев відразу став для Миронових “рідним”, а Маша полюбила його глибоко й самозабутньо. Дівчина зізнається Гриневу: “… до могили ти один залишишся в моєму серці”. Швабрин, навпаки, робить на навколишнє відразливе враження. Моральна вада проявляється вже в його зовнішності: він був невисокого росту, з “чудово некрасивою особою”. Маші, як і Гриневу, неприємний Швабрин, дівчину отпугивает
Гринев чесний, відкритий, прямодушний. Він живе й діє по велінню серця, а серце його вільно підпорядковане законам дворянської честі, кодексу російського лицарства, почуттю боргу. Закони ці для нього незмінні. Гринев – людина слова. Він пообіцяв віддячити випадкового провідника й зробив це, незважаючи на розпачливий опір Савельича. Гринев не зміг дати полтину на горілку, але подарував вожатому свій заячий кожух. Закон честі змушує парубка оплатити величезний більярдний борг не занадто що чесно грав гусарові Зурину. Гринев шляхетний і готовий битися на дуелі зі Швабриным, що оскорбили честь Маші Мироновій.
Гринев послідовно чесний, а Швабрин робить один за іншим аморальні вчинки. Ця заздра, злісна, мстива людина звикла діяти обманом і підступництвом. Швабрин з наміром описав Гриневу Машу “совершенною дурочкою”, приховав від нього своє сватовство до капітанської дочки. Гринев незабаром зрозумів причини обміркованого наклепу Швабрина, що він переслідував Машу: “Імовірно, зауважував він нашу взаємну схильність і намагався відволікти нас друг від друга”. Швабрин готовий позбутися від суперника будь-якими засобами. Ображаючи Машу, він мистецьки доводить Гринева до нестями й провокує виклик на дуель, не вважаючи недосвідченого Гринева небезпечним супротивником. Поручик задумав убивство. Ця людина не зупиняється ні перед чим. Він звик, щоб виконувалися всі його бажання. За словами Василисы Єгорівни, у Белогороскую міцність Швабрин “переведений за смертовбивство”, за те, що на дуелі “заколов поручика, так ще при двох свідках”. Під час двобою офіцерів Гринев, зненацька для Швабрина, виявився митецьким фехтовальшиком, але, скориставшись сприятливим для нього моментом, Швабрин ранив Гринева.
Гринев великодушний, а Швабрин низок. Після дуелі молодий офіцер простив “нещасного суперника”, а той продовжував підступно мстити Гриневу й написав донос його батькам. Швабрин постійно робить аморальні вчинки. Але головний злочин у ланцюзі його постійних низостей – це перехід на сторону Пугачова не по ідейним, а по корисливих міркуваннях. Пушкіна показує, як в історичних випробуваннях у людині до кінця проявляються всі якості натури. Підлий початок у Швабрине робить його закінченим негідником. Відкритість і чесність Гринева залучили до нього Пугачова й урятували йому життя. Високий моральний потенціал героя розкрився під час сложнейших випробувань на міцність переконань. Гриневу кілька разів довелося вибирати між честю й безчестям, а фактично між життям і смертю. Після того як Пугачов “помилував” Гринева, він повинен був поцілувати йому руку, тобто визнати в ньому пануючи. У главі “Незваний гість” сам Пугачов улаштовує “випробування компромісом”, намагаючись одержати від Гринева обіцянка “хоча б не воювати” проти нього. У всіх цих випадках герой, ризикуючи життям, проявляє твердість і непоступливість.
У Швабрина ж немає ніяких моральних принципів. Він рятує своє життя, порушуючи присягу. Гринев зі здивуванням побачив “серед старшин Швабрина, обстриженого в кружок і в козацькому каптані”. Ця страшна людина продовжує невідступно переслідувати Машу Миронову. Швабрин фанатично одержимо бажанням домогтися не любові, а хоча б покірності від капітанської дочки. Учинкам Швабрина Гринев дає оцінку: “З огидою дивився я на дворянина, що валяється в ногах випадного козака”.
Авторська позиція збігається з поглядами оповідача. Про це свідчить епіграф до повісті: “Бережи честь змолоду”. Гринев зберіг вірність боргу й честі. Найважливіші слова він сказав Пугачову: “Тільки не вимагай того, що огидно честі моєї й християнської совісті”. Швабрин же порушив і дворянський борг, і людський.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)