Home ⇒ 📕Твори з української літератури ⇒ Глібов Леонід Іванович Скука летняя
Глібов Леонід Іванович Скука летняя
Родная скука летняя,
Как дева многолетняя,
Повсюду шлейф влачит.
На улицах встречается,
В саду, как тень, слоняется
И на бульваре спит.
Ударит час заведенный –
И в “Новгород” обеденный
К Навроцкому идет;
Глотнув “настойки Глебова”,
Приготовленья Цветова,
Садится за табльдот.
У Гутмана кейфирует,
В купальнях фигурирует,
У Рекса туфли шьет;
А в лавке Данюшевского,
Читая Достоевского,
Зевает во весь рот.
С мануфактурной грацией,
Гордясь эманципацией,
К Боброву
С кокетливой сноровкою
Любуясь батистовкою,
Дуэтец с ним поет:
“От юности застенчивой
Огонь любви изменчивой
Не тронул грудь мою.
Спи, сердце безобидное,
Спи, дитятко солидное,
Спи, баюшки-баю!”
Прокрадется в гостиную
И сплетенку интимную
Лелеет меж старух.
У краснорядцев чающих
На их носах дремающих
Искусно ловит мух.
В пример бомонду русскому
К чернигово-французскому
Маршан и парфюмер
Она порхнет, румянится –
И в публике жеманится
На киевский манер.
У Цвета многосложного –
От гвоздика ничтожного
Она в толпе является
И, так сказать, сближается
Со скукой всех пород.
Под вечер, от усталости,
В биргале Вейс без жалости
Баварский нектар пьет.
Везде она, незримая,
Как тень, неуловимая,
И ходит, и живет.
Раз с носом цвета алого,
Не устрашась хожалого,
Воскликнул мужичок:
“Гой, братцы-благодетели!
Отцы-домовладетели!
Подайте мне урок.
Заела скука вредная;
Как баба привередная,
Добралась до питей…
Честные люди трезвые!
Скажите мне, любезные,
Куда удрать от ней?”
Попался горемычному
Одетый по-столичному
Какой-то говорун.
Известный всему городу,
Был, говорят, он смолоду
Порядочный шалун.
“Совет тебе, почтеннейший,
Дам,- говорит,- отменнейший:
В окрестности стремись.
От бабьей меланхолии,
От всякой монополии
Там многие спаслись.
Дубы там необъятные,
Березки деликатные
И кустики шумят;
Что делают любезные,
И пьяные и трезвые,
Они не говорят”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)
Схожі твори:
- Глібов Леонід Іванович Матушкина дочка Вы также, маменьки, построже За дочерьми смотрите вслед; Держите прямо свой лорнет: Не то… не то избави, боже! Пушкин Холодной осени порой, При непогоде дождевой, Когда лишь слышно визг ветров, Да крик ворон, да шум дерев, Когда вечернею порой Покроют тучи небо мглой,- В такой угрюмый, скучный час Тоска тревожит...
- Глібов Леонід Іванович Ямщик Кони мчалися быстрой стрелой, Только снег под санями скрипел; Как нарочно, ямщик мой лихой Все молчал и мне песен не пел. И все было печально вокруг: Хоть направо, хоть влево гляди – Все лишь степь да леса,- разве вдруг Зачернеет верста впереди. И печально, сквозь тучи порой, Месяц ясный светил...
- Глібов Леонід Іванович Об издании еженедельной газеты “Черниговский листок” в 1863 г Издание “Черниговского листка” до сих пор было не вполне исправно; по временам выход его совсем прекращался. Виновата ли в этом редакция? Конечно, да. Обязавшись выдать подписчикам известное число номеров в известные сроки, она обязана исполнить свое обязательство. Но, сознавая себя виновными, мы просим позволения указать на смягчающие вину обстоятельства. Отечество...
- Глібов Леонід Іванович Деревце Ішов Панас із города додому З сокирою й мішком. Вертаться довелось самому, Прямуючи ліском. Іде Панас, не розглядає, Міркуючи про щось (Міркує той, хто нужду знає), Аж чує – кличе хтось: – Гов, дядьку! – хтось гукнув близенько. Оглянувся: – А хто там,- каже,- де? – Се я,- озвалося тихенько...
- Глібов Леонід Іванович Лев-дідуган Лев-дідуган на світі довго жив; Багато лиха наробив; На старість підтоптавсь, нема вже тії сили, Що при здоров’ї мав! І ноги трусяться, і очі помутніли – Зовсім нікчемний став; Лежить, одкинув хвіст і смерті дожидає, А ще ричить і зо зла позирає, Неначе хоче настрашить. Минулися вже тії роки. Що...
- Глібов Леонід Іванович Танці За тридев’ять земель… забув, признаться, де… Був собі Лев – король силенний, Такого не було ніде – Страшенний, здоровенний; Якби наткнувсь хто невзначай, То, певно, вмер би з переляку; Одним він махом, під случай, Бувало, вб’є скотину всяку. Багатий дуже був той край, Де він королював; чого не забажай, Всього...
- Глібов Леонід Іванович Вовк і Кіт В село із лісу Вовк забіг… Не думайте, що в гості, братця! Ні, в гості Вовк не забіжить; А він прибіг, щоб де-небудь сховаться; Проклятий люд з собаками настиг… І рад би Вовк в які ворота вскочить, Та лишенько йому,- куди не поглядить – Усюди Вовченька недоленька морочить,- Хоч сядь...
- Глібов Леонід Іванович Встреча (В. Ф. Д.) Опять я встретил вас… Опять в душе печальной Давно забытая встревожилась тоска… В глазах дрожит слеза, как будто в час прощальный, А я с улыбкою смотрю издалека. И рад я вам, как дню после тяжелой ночи, Как ясной радости после горючих слез… Зачем же в этот миг готовы плакать очи...
- Глібов Леонід Іванович Мірошник Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві не абищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має. Млин у Мірошника був водяний. Мірошник той Хомою звався, І був він чоловік такий, Що не гаразд за діло брався; А інший раз Буває дорогий і час. Вода раз греблю просмоктала… Ну що...
- Глібов Леонід Іванович Вареники Веселий господар Дем’ян Любив гостей на бесіду скликати. Він був багатший від усіх селян, Всього доволі мав, було чим шанувати. Вподобався йому найбільше Клим, Земляк хороший, що й казати, На все умів розумну раду дати, Усі дружили з ним. Прийшов він раз обідать до Дем’яна, А у Дем’яна страва добрая...
- Глібов Леонід Іванович Дуб і Лозина Стояв високий Дуб серед долини І гордовито всюди поглядав. Сміявся він з тоненької Лозини І так їй раз сказав: – Яка химерна ти, нікчемная Лозина! Твій батько Верболіз здурів: Неначе ти йому не рідная дитина – На сміх тебе тут посадив. Захоче вітер буйний розходитись, Як гайдамак у вражому селі,...
- Глібов Леонід Іванович Лев і Комар Десь там, не в нашій стороні, Під височенною горою, Серед діброви в гущині Вечірньою добою, Поївши добре, Лев лежав І гордовито поглядав. Здоровий сам, кудлата грива, На пиці широченний ніс,- Не тільки миша полохлива, Злякався б навіть і сам біс. Близенько на вербі Комарики дрімали, Тихенько нічки дожидали. Один Комарик...
- Глібов Леонід Іванович Щука На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцім би вона такеє виробляла, Що у ставку ніхто життя не мав: Того заїла в смерть, другого обідрала. Піймали Щуку молодці Та в шаплиці Гуртом до суду притаскали, Хоча чуби й мокренькі стали. На той раз суддями були Якіїсь два Осли, Одна...
- Глібов Леонід Іванович Два кума – Здоров, Василю, пане-брате! – Здоров, кумасю мій Кіндрате! – Чи ти ще там здоров та жив? – Ох, братику! – Василь завив,- Мого ти лишенька не знаєш, Що так питавші Бог покарав мене: я погорів; Уся худібонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала… – Оце бак лихо! Глянь… Коли ж...
- Глібов Леонід Іванович На перелазі Минає заспаная ніч; Уже на світ благословиться; Про Новий рік весела річ От-от усюди розлетиться. Старий Сатурн не спить, сидить На перелазі “для параду”, Де слідом день за днем біжить У тую вічную леваду. І Рік старий туди приплівсь, Аж ледве ніженьки волочить; Звичайно дідові вклонивсь І моститься, щоб перескочить....
- Глібов Леонід Іванович Кіт і Баба У одному селі була Весела Баба Шелестиха. – Аби я добренько жила, А більш копи не буде лиха! – Шуткуючи було і скаже, і моргне.- Дивіться на мене! Всім весело, як Шелестиха скаче,- Не треба нам того, хто плаче, Сльозами коровай не бгать…- Весела Баба, що казать! Раз на святках...
- Глібов Леонід Іванович Цікавий Раз край дороги Влас копиці волочив. Вродило сіно – весело й робилось… От як надвечір сонечко схилилось, Мій Влас полуднувати сів. Глядить – щось їде по дорозі… Йому й байдуже, хто на возі… Коли зближається – аж то Кіндрат, Всесвітній кум і сват. – Здоров, Кіндрате! – Влас гукає.- Куди...
- Глібов Леонід Іванович Перекотиполе Котилося через поле Перекотиполе – Довідаться щастя й горя Край Чорного моря. Розходилися поляне, Аж серденько в’яне: Одні на сміх піднімають, Другі дорікають. – Тю-тю, дурний, розігнався! Будяк обізвався.- Чого тебе вража сила Отут розносила! – А Півники-самохвали І собі пристали, Як горохом обсипають, Сміються, гукають: – А куди, джигуне...
- Глібов Леонід Іванович Диковина Ішли у город дечого купити Два чоловіка із селян – Гордій та Севастян. Гордій умів на світі жити, Куток свій щиро поважав, Далеко щастя не шукав,- Шукають щастя нещасливі,- Воно само його знайшло, В своїм добрі, на рідній ниві І виросло, і розцвіло. От Севастян – се друге діло; Тому...
- Глібов Леонід Іванович Скоробагатько Десь на шляху, біля діброви, У хаті чепурній шинкарочка жила; Про біле личко, чорні брови Далеко чутка йшла. Один купець – забув, як звати,- Із ярмарку багато грошей віз І до шинкарчиної хати Він привернув і з воза зліз. Вишнівочка-первак, хазяйка чорноброва, Та ще к тому веселая розмова Забавили його,...