Героїня роману Л. Н. Толстого “Ганна Каренина”
Толстому хотілося написати роман про жінку з вищого суспільства, “потерявшей себе”, навколо якої легко згрупувалися багато чоловічих типів, що будили творчу уяву письменника. Багато в чому до реалізації цього задуму Толстого підштовхнули мотиви пушкінської Творчості, зокрема незакінчені прозаїчні уривки “На розі маленької площі” і “Гості з’їжджалися на дачу”.
Героїня останнього Зінаїда Вольська може бути частково співвіднесена з Ганна Каренина. Ця обставина дозволяє літературознавцям уважати добуток “пушкінським
Трактування образа Ганна Каренина в літературознавстві найчастіше визначаються тим або іншому розумінню змісту епіграфа до роману (“Мені помста, і Аз віддам”), а також залежать від історично, що змінюється відношення, до ролі жінки в сімейному й громадському житті. На характер, долю героїні вплинули не тільки реально побачені Толстим соціально-історичні умови життя 1870-х років, трагізм роз’єднаності людей у сім’ї й суспільстві, але й лежачі в основі авторської інтерпретації подій роману традиційні народні релігійно-моральні подання. Ганна Каренина одночасно приваблива, правдива, нещасна, жалюгідна й винувата. У сучасних оцінках образа А. К. починає переважати традиційний народно-моральний підхід, на відміну від безумовного виправдання героїні в її праві на любов. У роботах Ветловской і Гродецкой, наприклад, простежується залежність внутрішнього змісту образа А. К. від євангельських і агиографических мотивів, сюжетів і моральних оцінок
У першій частині роману героїня з’являється зразковою матір’ю й дружиною, шановною світською дамою й навіть примирителькою безладь у сім’ї Облонских. Життя Ганни Аркадіївни найбільше наповнювала любов до сина, хоча свою роль люблячої матері вона трохи преувеличенно підкреслювала. Лише Долли Облонская чуйно вловлювала у всьому складі сімейного життя Карениних щось фальшиве, хоча відношення А. К. до чоловіка будувалося на безумовній повазі
Після зустрічі із Вронским, ще не давши волі почуттю, що зароджується, А. К. усвідомлює в собі не що тільки пробудилася спрагу життя й любові, бажання подобатися, але і якусь непідвласну їй силу, що незалежно від її волі керує вчинками, штовхаючи до зближення із Вронским і створюючи відчуття захищеності “непроникною бронею неправди”. Щербацкая, захоплена Вронским, під час фатального для неї балу бачить “диявольський блиск” в очах А. К. і відчуває в ній “щось далеке, бесівське й чарівне”. Слід зазначити, що, на відміну від Каренина, Долли, Кити, А. К. зовсім не релігійна. Правдива, щира А. К., що ненавидить усяку фальш і неправду, що має у світлі репутацію справедливої й морально бездоганної жінки, сама заплутується в брехливих і фальшивих відносинах із чоловіком і світлом
Під впливом зустрічі із Вронским різко змінюються відносини А. К. з усіма навколишніми: вона не може терпіти фальші світських відносин, фальші взаємин у своїй сім’ї, але існуючий мимо її волі дух обману й неправди захоплює її усе далі до падіння. Зблизившись із Вронским, А. К. усвідомлює себе злочинницею. Після неодноразово виявленого чоловіком стосовно неї великодушності, особливо після отриманого під час післяпологової хвороби прощення, Ганна Каренина усе більше й більше починає ненавидіти його, болісно відчуваючи свою провину й усвідомлюючи моральну перевагу чоловіка
Ні маленька дочка, ні поїздка із Вронским в Італію, ні життя в його маєтку не дають їй бажаного спокою, а приносять лише усвідомлення глибини свого нещастя (як при таємному побаченні із сином) і приниження (скандальний-принизливий епізод у театрі). Найбільше мучень А. К. випробовує від неможливості з’єднати разом сина й Вронского. щиросердечний розлад, Що Заглиблюється, двозначність суспільного становища не можуть компенсувати ні оточення, штучно створюване Вронским, ні розкіш, ні читання, ні інтелектуальні інтереси, ні звичка до заспокійливих ліків з морфієм. А. К. постійно почуває свою повну залежність від волі й любові Вронского, що дратує її, робить підозрілої, а іноді спонукає до невластивому їй кокетству. Поступово Ганна Каренина приходить до повного розпачу, думкам про смерті, який вона хоче покарати Вронского, залишившись для всіх не винуватої, а жалюгідної. Історія життя А. К. виявляє непорушність “думки сімейної” у добутку: неможливості досягнення власного щастя за рахунок нещастя інших і забуття свого боргу й морального закону
Образ А. К. одержав безліч втілень на сцені й у кінематографі. Сама знаменита інсценівка вітчизняного театру – МХАТ, режисер В. И. Немирович-Данченко, у головній ролі А. К. Тарасова (1937). У кіно роль А. К. виконували Грета Гарбо (193 7), Вивьен Чи (1948), Т. Е. Самойлова (1968). За мотивами роману був створений балет (на музику Р. К. Щедріна) з М. М. Плисецкой у головній партії (вона ж і хореограф спектаклю; Великий театр, 1972).
(2 votes, average: 5.00 out of 5)