Анфіса – героїня драми Л. М. Андрєєва “Анфіса” (1909, назва п’єси в рукописі – “Пан”). “Інфернальна жінка” у дусі Достоєвського, “розпусниця”, “сильна, владна, багато обдарована натура”, “боязка, безпорадна, жалюгідна, звичайнісінька” – так по-різному оцінювали сучасники новий психологічний тип жінки, описаний Андрєєвим в його драмі ” на сюжет з сучасного життя “. Вона живе серед ординарних присяжних повірених і старої невідомої Бабусі (Рока, Долі), невпинно перебирає спиці, поблискуючи-нію яких “відповідають
сліпі мигання неквапливого маятника, ледь встигає хапати летять секунди”. Коли А. приїхала в будинок Костомаровим, вона “була царицею”, була “світла” і лише думала про те, “щоб доставити людям радість і – навчити”. Тепер – ходить тінню, ледве ступаючи, швидко ковзає по кімнатах, плаття завжди чорне, “і не завивається”, зі страшними очима вбивці, в яких тільки ненависть і злість, отрута на вустах і в персні на пальці. Душевний надрив, істерично-хворобливе поведінку перш розумною, рішучої А. – результат її любовних стосунків з чоловіком сестри, людиною байдужим і легко
жерун жіночими ласками. “Ви розпинаєте жінку, Федір Іванович”, – з жахом шепоче бліда А. І тут же просить про кохання: “Мені ж нема куди піти, Федя. Пожалій же ти мене “Анфіса Павлівна – жінка трагічна і таємнича, в очах її бачать лють і страждання, і ще безумство, палаюче жовтим вогнем. А. вбиває Костомарова не тільки з ревнощів: вона виконує чиєсь веління, доручення долі, вона карає свого коханця за те, що той нікого не любить.
А. – жертва століття, вона не підноситься на висоту близькою їй за світовідчуттям і душевного розлому ібсенівської Гедди Габлер. Одна з “трьох сестер” андріївською п’єси, що переживає трагедію волі і трагедію статі, вона в страху б’ється між побутом і містичним жахом своєї самотньої і страшної долі.
