Герої й проблематика романтичних оповідань М. Горького
1. Характерні риси романтизму в Росії. 2. Специфіка ранньої творчості Горького. 3. Революційний романтизм письменника Мене називають побутовцем. Навіть натуралістом. Але який же я побутовець?
Я – романтик. М. Горький Романтизм, зложившись як напрямок на противагу класицизму, поширився в літературі різних країн, у тому числі й у Росії. Характерно те, що в Європі це відбулося після революційних подій, а в Росії – під час становлення радянської влади. Подібні перетворення несли нову ідеологію й вимагали створення в літературі нових героїв.
Це
Російське суспільство жадало перетворення життя на тлі загальнонаціонального підйому Бунтівливість, протистояння особистості й суспільства, бажання боротися за перемогу й служити народу до кінця – от характерні риси раннього російського романтизму. Він почався з В. А. Жуковського й К. Н. Батюшкова, продовжувачами романтичних традицій стали А. С. Пушкін і М. Ю. Лермонтов, у творчості якого протиріччя між ідеалом і реальністю досягло своєї вищої межі Романтизм, що поступово витісняється реалізмом, вирішено було відродити в період будівництва соціалістичної держави як засіб пробудження народних мас. Пафос літературних творів був спрямований на боротьбу за світле соціалістичне майбутнє країни. Новому часу потрібні були нові герої, які вийшли з народу. Раніше творчість М. Горького повністю відповідає цій концепції.
У юнацькі роки його улюбленими авторами були романтики – Г. Гейне, Дж. Байрон, А. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов, Н. В. Гоголь. Сам письменник прагнув прикрасити “томливо бідну” життя. Письменника завжди залучали неординарні люди, він шукав їх у мандрівках по світлу, і багато образів увійшли в його літературні твори.
Його опису природи, опису людей витримані в романтичних традиціях. Людина й природа співзвучні один одному, природа одушевляється автором, а людина зливається з нею. Усе в ранніх добутках письменника має народних корінь: і мова, і стилістика, образи Ця риса творів Горького виражає патріотизм, говорить про зв’язок героя з народними масами. Для письменника герой – вільна особистість, а не раб. “Раби перероджуються в людей – от новий сенс життя!
” – пише він. Згадаємо, що писали на курсах лікнепу робітники й селяни. “Ми не раби, раби не ми” – це дослівно відбиває погляди Горького. Автор піднімає героя над дійсністю, робить його не просто вихідцем з мас, а творцем життя, борцем, здатним повести за собою людей Такий Данко з однойменного оповідання, що заради порятунку людей готовий вирвати в себе серце, щоб освітити ним шлях, і жертвує заради інших своїм життям.
Він виводить людей з тьми до світла. Все життя подібної людини – це смолоскип, подвиг любові в ім’я людини. Усе в цьому рассказеподчинено романтичним канонам: шляхетний герой протистоїть юрбі, що уражена його вчинками, але не дотягає до рівня героя, тому має потребу в тім, щоб хтось вів неї за собою. Як і багато хто його сучасники, Горький використовує у своїх добутках стилізацію під народний епос.
В оповіданні “Макар Чудра” ми бачимо легенду оциганах. Вільне циганське життя представляється героям ідеалом, читача потрясає ступінь любові циган до волі, волі. Навіть любов до дівчини не дозволяє Лойко Зобару скоритися гордої Радде, та й вона не віддасть своєї волі Зобару.
Вільні повноправні хазяї життя, діти природи, вони залишаються вірні своїм принципам до кінця. Воля для них дорожче любові й життю Але автор бачить також і те, що смерть їх фактично була даремною. Такі герої могли б вести за собою людей, стати народними героями. Оповідання “Баба Изергиль” продовжує почату в “Макарі Чудра” думка: нема рації у волі, якщо людина ставить себе вище інших, як гордій Ларра.
Теперішній герой не підданий гріху гордині, він дотримується високоморального поводження, має сильний характер, це цільна натура Подвиг – це коли людин присвячує життя служінню в ім’я людей, боротьбі за їхнє майбутнє. Герой – це незвичайна людина, у його житті завжди є місце подвигу, воно повинен прагнути до того, щоб принести цю волю, щасливе повнокровне життя людям. Гіркий, як і його герої, несхожі на рядових людей з юрби, призиває на боротьбу з існуючою несправедливістю, бачить своє завдання в “викорінюванні гидот життя”. Романтична “спрага бури”, бунтівливість, незаспокоєність живуть у його Соколі й Буревіснику. Це борці за народне щастя, романтика революції – їхня стихія, вони оспівують “щастя битви”.
Ці герої шукають істину, справедливість, ведуть за собою людей. Але їхні дії незрозумілі обивателям-міщанам. Романтизм Горького, як ми можемо укласти із всіх його добутків, з’явився як протест міщанству.
“Шаленість хоробрих” викликає у вужа й подібних йому лише здивування. Вони не розуміють того, чому заради боротьби можна жертвувати своїм життям, не розуміють, чому Сокола так тягне в небо, їм далеко до думок про майбутнє, за яке гине Сокіл: “Але буде час – і краплі крові твоєї гарячої, як іскри, спалахнуть у мороці життя й багато сміливих серць запалять божевільною спрагою волі, світла! ” Героїчний Буревісник, заколотний романтик, говорить про близьку революцію. Цензура так відгукнулася на цей добуток: “царський цензор доносив: “Зазначений вірш зробило сильне враження в літературних кружках відомого напрямку, причому самого Горького стали називати не тільки буревісником, але й буреглашатаем, тому що він “не тільки возвещает про прийдешню буру, але кличе буру за собою”.
“Пісня про Буревісника” стала одним з діючих засобів революційної пропаганди, неї поширювали різними шляхами – передруковуючи й переписуючи, так що фактичний тираж добутку, як припускають, був біля мільйона. Створені Горьким художні образи багаторазово використовували, приміром, В. И. Ленін, М. И. Калінін. “Челкаш” став останнім романтичним добутком письменника, у ньому ми бачимо вже перехід до реалізму, до босяцьких оповідань. Отут герой-бунтар саме виходець із босяків, що випробовує любов до морської стихії й краде для того, щоб кинути виклик суспільству.
Цей злодій заперечує побутові цінності, він вільний від умовностей і єдине, що він цінує, – це свою волю, коли “хазяїн ти є сам собі”. Таким чином, романтизм Горького придбав агітаційно-просвітительську функцію, став засобом керівництва народними масами й напрямку їхньої діяльності в потрібне русло
(2 votes, average: 2.50 out of 5)