Герої й проблематика однієї з поем А. З Пушкіна
2. Філософські мотиви в авторських відступах
А) життєстверджуючий пафос міркувань автора.
Б) замилування природністю сільського життя
В) думці про відносини між людьми.
3. Безсмертя роману Пушкіна.
ЄВГЕНІЇ ОНЄГІН – перший російський роман у віршах, роман про життя пушкінських сучасників. Пушкіну вперше вдалося дуже
Повно показати життя всіх шарів суспільства 19-20 років 19 століття. Подібне стало можливим завдяки присутності самого
Автора в романі. Образ Пушкіна ми почуваємо скрізь, у тому числі й у ліричних відступах.
ЩоВідбувається, показує своє відношення до героїв, до всього навколишнього. У них же поет міркує про сенс життя. Вони
Повні життєстверджуючого пафосу.
Пушкін оспівує молодість ” Блаженний, хто змолоду був молодий…” У той же час автор засмучений існуванням людей, не
Находящих себе в цьому житті, доля яких полягає в тім, щоб “… дивитися на життя, як на обряд, і слідом за
Чинною толпою йти, не розділяючи з нею ні загальних думок і страстей.” До таких людей автор відносить головного героя роману
Євгенія Онєгіна.
Пушкін здивований, що Онєгін байдужий
Де під покровом лаштунків ” його младые дні неслися…”. А от як описує Пушкін всю хвилюючу й урочисту красу
Театру:
Театр вуж повний, ложі блищать,
Партер і крісла – все кипить.
У райку нетерпляче хлюпають,
И, здійнявшись, завіса шумить.
Не менш захоплено автор ставиться до балів:
Люблю я скажену младость,
И тісноту, і блиск, і радість,
И дам обмірковане вбрання…
Пушкін уважає, що життям потрібно насолодитися сповна. В авторських
Відступах ми почуваємо й замилування красою російської природи.
Міркування про сільську природу й сільський побут стали ще одним
Філософським мотивом авторських відступів у романі.
Життя в селі, її Природа вражають Пушкіна своєю неспішністю й
Гармонією:
Уж небо восени дихало,
Уж рідше сонечко блищало,
Коротше ставав день,
Лісів таємнича тінь
Із сумним шумом оголювалася…
Пушкін упоєний природною красою. Він пише про неквапливу зміну
Сезонів, настільки ж спокійне й розміряної, як життя, що протікає в
Сільській хатинці:
У хатинці, розспівуючи, діва, Пряде, і, зимових друг ночей, Тріскотить скіпа перед нею. Це час дорого авторові тим, що в
Такі мінути з’являється можливість задуматися про життя, зрозуміти своє місце в ній. Природа очищає людину, робить його
Естественней. Він упевнений, що зрозуміти сенс життя можна тільки тоді, коли зрозумієш звичаї, радості й суми народу.
Пушкін любується картиною, коли ” хлопчиськ радісний народ ковзанами звучно ріже лід…” Він із захватом слухає пісню
Дівчин і із благоговінням описує уклад життя сім’ї Ларіних, масницю із млинцями, подблюдны пісні, хоровод. І все-таки,
Автор зауважує, що й у сільському житті є місце тузі й зневірі:
У глухомані що робити в цю пору? Гуляти. Село тої пори мимоволі докучає погляд Одноманітною наготою.
Однак гармонія життя селян і життя природи захоплює цієї життєрадісної людини. Саме гармонію він
Хоче бачити у відносинах між людьми. Гармонія відносин – ще одна тема філософських міркувань автора. Тут Пушкін
Роздумує про любов і дружбу, відносинах у сім’ї й припускає, що рухає людьми в кожному випадку. Автор майже переконаний,
Що теперішньої дружби між людьми вже не зустрінеш. ” Але дружби немає вуж тої меж нами…” Про людей, що називають себе
Друзями Пушкін пише як про ворогів:
Вороги його, друзі його
Що, може бути, те саме
Його ушановували так і сяк.
Ворогів має у світі всяк,
Але від друзів урятуй нас боже!
Зі смутком автор пише про те, що родинні відносини втратили теплоту,
Щиросердність :
Рідні люди от які
Ми їх зобов’язані пестити,
Любити, душевно поважати,
И, за звичаєм народу,
Про різдво їх відвідувати.
… Щоб інша пора року
Не думали про нас вони…
Так автор пише про друзів, здатних зробити підлий учинок, про віддалення рідних. Тривожить Пушкіна й те, що
Навіть коханим дівчинам Думка світла дорожче власних почуттів. У розпачі автор задає одне з вічних питань : ” Кого
Ж любити? Кому ж вірити? Хто не змінить нам один?”
Питання сенсу життя завжди хвилювали людей. Своїм твором Пушкін виразив свій погляд на життя, познайомив нас із
Філософськими питаннями, що хвилювали його покоління : це й бажання щирості, трепетних відносин між людьми, це й
Уміння аналізувати своє життя в спокійній, природній “глухомані забутого селенья” , це й уміння жити повним життям,
Впиваючись всіма її дарунками.