Герой роману В. Н. Войновича “Життя й надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкина”
Зав’язка роману сугубо реалістична. Улітку 1941 року в селі Червоне здійснив змушену посадку літак з неподалік літної частини, що перебуває. Полагодити його на місці не можна, і начальство вирішує відправити туди для охорони самого недотепистого, никчемушного, ні на що більше не придатного бійця – Івана Чонкина. Через кілька днів його повинні перемінити. Але отут починається Війна, і про Чонкина забувають. Звідси беруть початок його “надзвичайні пригоди”, що приймають часом характер теперішньої фантасмагорії. Так, наприклад, твердо
У критичній літературі Ч. незмінно йменують “росіянином Швейком”, “літературним нащадком бравого солдата Швейка”. Насправді з гашековским Швейком Ч. має мало загального. У сутності він його антипод. Швейк – лукавий. Він прикидається ідіотом, придуривается, причиняється. Ч. – простодушний. Ні на яке вдавання він просто не здатний. Швейк, раз у раз повторюючи офіційні верноподданнические формули, відверто знущається із влади й “обожненим государем імператором”.
Ця наївність Ч., що граничить із тупістю, дала привід критиці розглядати його образ як відверто сатиричний. Нерідко навіть уживалося в застосуванні до нього слово “гротеск”. У термінології офіційної радянської критики це визначення підмінювалося словами іншого стилістичного ряду – “пасквіль”, “наклеп”. Затверджувалося навіть, що образ Ч. – наклеп на весь російський народ: “Хто такий Чонкин? Це – народ. Росіянин. Знущатися з народу… Це неможливо, це злочинно” (Мих. Алексєєв). Насправді образ Ч. аж ніяк не об’єкт сатири, не мішень для сатиричного викриття. Функція його в романі зовсім інша. Ч. – природних чоловік
И саме природність його реакцій на всі явища окружащей його реальності остраняет потворність, перекрученість реакцій, що представляються іншим героям роману єдино можливими, а отже, нормальними. Наївний, природний погляд Ч. на мир іронічно висвечивает не тільки абсурд навколишньої його радянської дійсності, але також абсурдність багатьох основних ідеологічних догм, що опираються на найвищі наукові авторитети. Так, наприклад, почувши, що “праця перетворила мавпу в сучасну людину”, Ч. щиро дивується: “Де твоя мавпа працювала?.. На заводі, у колгоспі, на фабриці – де?” Допитлива думка його рухається далі: “А як же коня?.. Вона ж працює. А чому ж у людину не перетворюється?”
Наївність Ч. досягає висоти справжнього трагізму, коли для відповіді на фантастичне обвинувачення в зловмисному прагненні відновити монархію й самому стати царем Ч. знаходить лише два слова: “Прошу простити!” Ця зворушлива, наївна репліка страшнее й наочніше, ніж будь-які інші слова – більше розумні й більше красномовні. Вона оголює всю жахливість божевільної державної системи, який не має змісту заперечувати, з якої безглуздо сперечатися
Роман Войновича був екранізований відомим чеським кінорежисером Иржи Мен-целем. У ролі Ч. у ньому дебютував молодий росіянин актор Олександр Назаров.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)