Твір на тему Сатира Войновича

“Якщо все читати, жити ніколи”, – повторюють наші співгромадяни, стомлені достатком цікавих публікацій. І все-таки поява в журналах прози Володимира Войновича не пройшло непоміченим. Багато хто чекали цієї події, особливо смакуючи вихід в

Світло роману про солдата Чонкине. Всупереч всім заборонам, пригоди російського Швейка, з волі случаючи вступившего в боротьбу з якимсь “Установою”, давно одержали популярність у літературних колах. Сатира Войновича заслуговує підходу серйозного й неупередженого. Перед нами проза майстра,

що вміє оригінально використовувати й сполучити елементи різних літературних традицій

Бойнович пише про людей, умовами тотального режиму перетворених в озлоблену, залякану й жадібну юрбу. І варто помітити: у нього ці люди часом діють у ситуаціях, що повторюють самі героїчні й зворушливі колізії світової класики, російської класики й фольклору. От два приклади, хоча їх набагато більше. Недотепа Чонкин, посланий у Село Червоне стерегти останки розбитого літака й у метушні початку війни забутий на цьому нікому не потрібному пості, на свій лад переживає всі пригоди казкового простака Иванушки. Смирний і довірливий,

Чонкин бере гору над ворогами, здавалося невразливими – капітаном Милягой і його підручними. Бездомний, він знаходить дах і добру подругу Нюру. Зневажуваний, одержує у фіналі небачену нагороду – орден з генеральських рук. Але отут і казці кінець: орден у нього негайно відбирають, а самого тягнуть у кутузку. Цей епізод не що інше, як пародія на одну зі сцен роману Гюго “Дев’яносто третій рік” з його врочистими міркуваннями про шляхи історії й трагізм людської долі. Іронічна проза Войновича орієнтована й на ці проблеми. За плечима низькорослого красноухого Вані Чонкина багато літературних предків

Секрет задуму в тім, що Чонкин, всупереч своїй непоказності й лукавим авторським зауваженням, герой аж ніяк не народний. У густо населеному світі роману, де жорстоко перекручені поняття достоїнства, честі, боргу, любові до Батьківщини, ще жваво одне людське почуття – жалість. Вона живе в груди Чонкина, гіршого із солдатів свого підрозділу, співмешканця почтальонши Нюри, ватажка міфічної банди, що взяла в полон людей Миляги й розгромленої полком під командуванням лютого генерала Дрино-ва.

Оголошений державним злочинцем, Чонкин далекий від вільнодумства. Він і вождя шанує, і армійський устав поважає, так так, що готово лягти костьми, охороняючи довірений йому металобрухт. Тільки нещадності, популярній чесноті того років, Чонкину Бог не дав. Він усіх жалує: Нюру, і своїх бранців, і кабана Борьку. Навіть Гладишева, що намагався його застрелити, Чонкин пошкодував, за що й поплатився. Наївному героєві Войновича невтямки, що добре серце – теж крамола. Він зі своїм дарунком жалю воістину ворог держави “і особисто товариша” Миляги, Дринова, Сталіна

До речі, Сталін особисто в романі не присутній. Це свого роду чарівне слово, з тих, що у світі страху й обману значить більше, ніж реальність. Якщо на початку часу “Слово було Бог”, то тут, изолгавшееся й обездушенное, воно з’являється як дрібний шкодливий біс, чия примха самовладно розпоряджається долями персонажів

Роман побудований так, що слово стає причиною всіх вирішальних поворотів дій. Чонкин по наущению стервеца Самушкина задає політрукові фатальне питання: ” чиВірно, що в Сталіна дві дружини?” Плечовий поширює мерзенну плітку про Нюре. Гладишев строчить донос на сусіда. Співробітники органів, смакуючи розправу над старим шевцем Мойсеєм Соломоновичем, з жахом виявляють, що прізвище їхньої жертви – Сталін. Миляга в мінуту розгубленості невлад викрикує: “Так здраствує товариш Гітлер!” Життя й смерть героїв роману залежать від слова, що пролунало або написаного, недочутого або переверненого. Від слова, що на очах втрачає свій первісний дійсний зміст

Спостережливість письменника гостра, але й сумна, іронія не дає приводу забути, що його персонажі – це обдурені, знедолені бідолахи, що живуть немов у маревному сновидінні, мучаються по-справжньому. Войнович невичерпний у зображенні комічних ситуацій, але занадто жалісливий, щоб смішити. І сьогодні ми читаємо Войновича інакше, не тільки сміємося над героями, але й плачемо над ними


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твір на тему Сатира Войновича

Categories: Нові твори

Links