Умов світла скинувши тягар, Як він, відставши від суєти, З ним подружився я в той час. Мені подобалися його риси, Мріям мимовільна відданість, Ненаслідувальна чудність И різкий охолоджений розум, – так розповідає А. С. Пушкін про своє знайомство з Євгенієм Онєгіним, героєм роману, перетвореним у живу людину силою поетичного таланта автора. У першому розділі твору Пушкін дивиться на Онєгіна з боку зі співчуттям і в той же час із великою часткою іронії. У читача першого розділу немає підстав ототожнювати героя з автором. Очевидні розходження
в їхньому світогляді, смаках, колі інтересів. Образ автора найбільше яскраво вимальовується в ліричних відступах і в окремих зауваженнях про мистецтво, про природу й про поетичну творчість. Як сказав В. Г. Бєлінський, “особистість поета… скрізь є… по перевазі артистическою”. Онєгін же цікавиться в основному соціально-економічними питаннями: Високої пристрасті не маючи Для звуків життя не щадити, Не міг він ямба від хорея, Як ми не билися, відрізнити. Сварив Гомера, Феокрита; Зате читав Адама Смита И був глибокий економ… Герой і автор являють собою дві сторони того самого явища: незадоволеності суспільством,
відірваності від нього, так звані “чудності”. Напрямок Онєгіна – практичне, розум його різкий і холодний. Жагуча натура Пушкіна шукає порятунку в прекрасному. Героя й автора поєднує те, що обоє вони – мислячі люди, що виділяються з “черні світської”. У першому розділі роману відношення Пушкіна до Онєгіна злегка глумливо, і герой ще не сприймається нами як фігура трагічна. Але вже на початку роману є чимало моментів, де автор розділяє онегинскую точку зору, говорить одночасно від власної особи й від імені героя: И знову, відданий неробству, Нудячись щиросердечною порожнечею, Сів він – з похвальною метою Собі привласнити розум чужої. Загоном книг уставив полицю, Читав, читав – а все безглуздо: Там нудьга, там обман иль марення; У тім совісті, у тім змісту немає; На всіх різні вериги; И застаріла старовина, И старим марить новизна… Пушкіну близький вдумливий, критичний погляд Онєгіна на літературу й на життя в цілому. Високі вимоги, пропоновані героєм роману до всьому й всім, – ознака глибокого, небайдужого розуму. Саме це зближає Онєгіна з Пушкіним. Крім того, герой страждає, “нудячись щиросердечною порожнечею”. Скільки людей в оточенні Пушкіна й Онєгіна або не усвідомлюють своєї щиросердечної порожнечі, або зовсім не мучаються нею. Мислячі особистості викликають на себе ненависть посредственностей. …Обох очікувала злість Сліпої Фортуни й людей, – зауважує про себе й свого героя Пушкін на початку роману. Отже, в “Євгенію Онєгіні” перед нами з’являються два зовсім різних, але близьких за духом і положенням у суспільстві людини, автор і герой. Роман писався більше семи років. За цей час значно змінилася особистість Пушкіна: його погляд на історію, суспільство й людину став більше зрілим і глибоким. До моменту завершення роботи над “Євгенієм Онєгіним” у Творчості Пушкіна наступив період історичних і філософських узагальнень. Твереза оцінка ситуації в Росії другої чверті XIX століття привело до посилення трагічних мотивів у добутках поета. Зі змінами у світогляді Пушкіна мінявся і його погляд на Євгенія Онєгіна. Головне відносно автора до героя залишалася колишнім: повага до “ненаслідувальної чудності” Онєгіна. Однак з кожною главою роману Пушкін всі частіше говорить про свого героя не тільки серйозно, але й з жалем, з болем. “Молодий джигун” першого розділу перетворюється в “невиправленого дивака”. Уже в третьому розділі роману Пушкін зі співчуттям пише про Онєгіна: …Він у першій юності своєї Був жертвою бурхливих оман И неприборканих страстей, Звичкою життя розпещений, Одним на час зачарований, Розчарований іншим; Желаньем повільно млоїмо, Млоїмо й вітряним успіхом, Слухаючи в шумі й у тиші Роптанье вічне душі, Позіхання придушуючи сміхом, От так убив він вісім років, Утратя життя кращий колір. У бажанні зрозуміти героя, проникнути в його внутрішній мир проявляється гуманізм автора, про яке говорив В. Г. Бєлінський у статтях про “Євгенія Онєгіні”. Не раз захищаючи героя від осудження юрби, Пушкін пише про те, що не можна засуджувати, людини, не зрозумівши його. Він підкреслює в Онєгіні “роптанье вічне душі”, тобто вважає його натурою суперечливої й страждаючої. Такий і сам Пушкін. У ліричних відступах роману звучить те пристрасть, то розчарування, то ніжність, то холодне презирство, то віра в Майбутнє, то песимізм. Пушкіна виступає на захист Онєгіна саме тод і, коли геро
й робить учинки, що викликають невдоволення й навіть збурювання багатьох читачів. Передчуваючи, що Онєгіна засудять за холодну одповідь Тетяні, Пушкін пише: Ви погодитеся, мій читач. Що дуже мило надійшов Із сумною Таней наш приятель; Не в перший раз він отут виявив Душі пряма шляхетність… Автор вимагає, щоб на цього “дивну людину” глянули не предвзято, а із жвавим інтересом, зі співчуттям. Розуміння було
(
2 votes, average:
5.00 out of 5)
Герой і автор у романі Л. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін |