Географічне (територіальне) поділ праці
Географічне (територіальне) поділ праці – це просторова форма суспільного поділу праці, виражена в спеціалізації території на виробництві окремих видів продукції й послуги обмін ними. Формування географічного поділу праці – тривалий історичний процес. Різні частини країни мають різні природні й економічні умови розвитку. Одні багаті корисними копалинами, інші бідні. Одні густо заселені, інші безлюдні. Таким чином, умови кожної території благоприятствуют розвитку “своїх” галузей. Природно, що в кожному регіоні будуть розвиватися
Так, ще в дореволюційній Росії Центральний і Північно-Західний райони спеціалізувалися на машинобудуванні, металообробці й текстильній промисловості. У цей час це райони виробництва складної промислової продукції. А спеціалізацію
Соціально – економічний фактор визначає вигідність випуску продукції з погляду її техніко-економічних показників. Менше витрат на перевезення сировини, вигідність еГП і т. д.
Спеціалізація територій може мінятися. Наприклад, у Поволжя в силу сприятливих природних умов спочатку зложилася спеціалізація на зерновому господарстві, але після відкриття там родовищ нафти, будівництва нових транспортних магістралей район перетворився в постачальника продукції хімічної промисловості й машинобудування. Змінюватися спеціалізація може й через виснаження природних ресурсів
Кожний район не просто випускає продукцію, але й ведуть активний вигідний обмін товарами й послугами, створюючи міжрайонні й міжрегіональні зв’язки. Ніж ширше спеціалізація району, тим у більше вигідних умовах він перебуває