Чи бачили ви коли-небудь, як під яскравим, сяючим, променистим блакитним небом золотом віддзеркалює земля? Це – пшеничні поля моєї рідної, Батьківської сторони. Чи ви чули, як бринить прозоре, кришталево чисте повітря веселою й радісною піснею пташки, як вдоволено гуде джміль, як шелестить, Шурхотить листя під дотиком вітерця? Це – голос моєї землі. Чи торкалися ваших вій лагідні сонячні промені, ваших скронь – гілочки беріз, ваших рук – трепетні й тендітні польові квіти? Це – Ніжність моєї Батьківщини. Стискає серце і перехоплює
подих від такої краси, від того, що ти – її часточка, бо Живеш на цій землі. І вона – твоя єдина, твоя рідна, своя!.. Хіба можна нею не пишатися, бути байдужим до її краси й мальовничості? Я Люблю рідну землю у будь-яку пору року, бо вона завжди чарівна. Весною, коли Природа струшує з себе сон, урочисто і натхненно готується вона вибухнути новим життям, а потім ніжно та трепетно випускає під Захист і турботу сонечка перше листя і квіти. З чужих і далеких країв повертаються додому птахи й наповнюють небо піснями любові та захоплення. Літо дарує мені щоденне свято краси: і молодий, юний кущ акації, що вперше вкрився
жовтими квіточками, і немовля-пташеня, яке висунулося безстрашно і відважно з гнізда, і Квітуча галявина, вкрита багатобарвними, різнокольоровими квіточками. Восени Рідна земля неначе полум’яніє в червоно-жовтому вбранні. Складається враження, що вона востаннє хоче порадувати, потішити тебе перед своїм зимовим сном. Та і взимку Вона казкова! Чорні дерева стоять величними й могутніми велетнями на білій, чистій ковдрі. Вони сплять, набираючись сили для нового життя… Мила моя земле! Рідна сторона! Може, для когось і є чудовішій красивіші краї, але ти для мене – найкраща, наймиліша, неповторна!
