Епіграфи в “Капітанській дочці” як квінтесенція основного змісту глав
Інший характер носять епіграфи до глав VI і XIV. Із глави VI починається оповідання про історичні події, потрясших Росію. І епіграф до цієї глави – своєрідне звертання до читачів, заклик до серйозного сприйняття того, про що буде розказано далі (“Ви, молоді, послухайте, що ми, старі старі, будемо сказывати”). Глава XIV говорить про наслідки подій, освітлених у попередніх главах. Якщо дотепер оповідання розкривало головним чином відносини діючих осіб з погляду Гринева, то в XIV главі зіштовхуються різні точки зору на самого Гринева (суд, батьки
Епіграф до глави VII, коротко характеризуючи її основний зміст, разом з тим уточнює відношення оповідача до Деяких діючих осіб. Гринев прив’язався до сімейства Миронових, хоча й бачив обмеженість батьків Марьи Іванівни. Епіграф проясняє, чим милий капітан Миронов авторові: безкорисливістю, бессребреничеством, скромністю, чесністю:
Ах, не вислужила голівонька Ні користі собі, ні радості, Як ні слова. собі доброго,
У складному відношенні до тексту перебуває епіграф до глави XII:
* …Як у нашої в княгинюшки. Ні батька немає, ні матері. Спорядити-Те її комусь, Благословити-Те її комусь.
* “- Мабуть, я буду посаженым батьком,- говорить Пугачов Гриневу… – Дай вам бог любов так рада!”
* По суті, він благословляє закоханих. Мимоволі пригадується віщий сон Гринева й пророчі слова матері, що пролунали в цьому сні:
* ” – Однаково, Петруша… це твій посаженый батько; поцілунок у нього ручку, і нехай він тебе благословить…”
У зображенні Пушкіна вождь селянського повстання виявляється влаштовувачем людського щастя. Кілька епіграфів (до глав II, X, XI) безпосередньо ставляться до Пугачова.
Епіграф до глави II характеризує його як “доброго молодця”, якого в “сторону незнайому” завела “прытость, бадьорість молодецька й хмелинушка шинкарська”. Що текст епіграфа ставиться саме до Пугачова, про це говорить назву глави “Вожатий”. У відомій мері текст глави суперечить епіграфу: сторона Пугачова знайома, а завела його в цю сторону не “хмелинушка шинкарська”, а якась інша турбота. Але з пісні слова не викинеш, а в контексті упор робиться на словах “добрий молодець”, “прытость”, “бадьорість молодецька”.
Епіграф до глави X, витриманий у високому стилі, змушує зрівняти Пугачова з орлом. Епіграфом до глави XI Пугачов уподібнюється леву. Правда, тут же говориться про природну лютість лева, а його пестливість пояснюється тим, що в “ту пору” він “був ситий”.
Думають, що цей епіграф складений Пушкіним і приписаний Сумарокову, Слова про природну лютість лева могли бути викликані цензурними міркуваннями, але, можливо, і схованою полемікою із традиційними дворянськими поданнями про Пугачова. Адже зміст глави, як і всієї повісті,, свідчить саме про відсутність у Пугачова природної лютості. Не хто інший, як Сумароков, що не піднявся щодо цього над людьми свого кола, називав Пугачова “варваром”, “псом скаженим”, “ворогом батьківщини”, що превзошли “тигра й аспіда”, “лютим Атреем” (сыноубийцей і клятвопорушником), В “Стансі граду Синбирску на Пугачова” він писав:
Убивця цей, разив, тиранячи шляхетних, Колико погубив батьків і матерів! У заміжжя дає за ратників негідних Поважних дочок. Але саме в XI главі Пугачов виражає готовність допомогти Гриневу, а в главі XII благословляє шлюб “поважної дочки” не з “негідним ратником”, а з улюбленим нею людиною й тим самим виправляє (наскільки можна виправити) або хоча б загладжує свою мимовільну жорстокість – убивство батьків Марьи Іванівни. Це думка ще має потребу в доказах. І якщо навіть Дно помилково, те думаємо, що залучення до роботи над “Капітанською дочкою” таких висловлень про Пугачова, як слова Броневского або “Станс” Сумарокова, допоможе краще оттенить прогресивність позицій оповідача й тим більше автора в окресленні й оцінці вождя народного повстання XVIII століття
(1 votes, average: 5.00 out of 5)