Життя без змісту на прикладі образа Онєгіна

* Миттєвим холодом облитий,

* Онєгін до юнака поспішає,

* Дивиться, кличе його… дарма:

* Його вуж немає. Младой співак

* Знайшов передчасний кінець!

Тут уже Онєгін не той зарозумілий, вартий вище всіх життєвих вражень, іноді тільки незадоволений сам собою, холодний егоїст. Він жахається від свого безглуздого злочину:

* У тузі серцевих каяттів,

* Рукою стисши пістолет,

* Дивиться на Ленского Євгеній.

* “Ну, що ж? убитий”,- вирішив сусід.

* Убитий!..

* Цим страшним восклицаньем

* Убитий,

* Онєгін із содроганьем

*

Відходить і людей кличе.

Убивство Ленского перевернуло все життя Онєгіна. Він тільки про нього й думає. Він не в змозі залишатися довше жити в тих місцях, де все нагадувало йому про його страшний злочин,

* Де закривавлена тінь

* Йому була щодня…

* Він, як зацькований каяттями совісті, метається по світлу:

* Їм опанувало занепокоєння,

* Полювання до зміни місць

* (Досить болісна властивість,

* Деяких добровільний хрест).Онєгін тепер не може, як колись, проходити по життю, зовсім ігноруючи почуття й переживання людей, з якими він зіштовхується, і думати тільки про себе…

Другим

ударом по егоїстичній замкнутості Онєгіна, по його щиросердечній сліпоті до всьому навколишньому минулому ті враження про російське життя, про страждання російського народу, які повинні були вразити його під час трирічної подорожі. Цій подорожі Онєгіна Пушкін присвятила було целую главу (спочатку – восьму), але потім викинув цю главу з роману й залишив тільки невеликі “Уривки з подорожі Онєгіна”, які дав у додатку до свого роману. У цій главі було розказано, як Онєгін побував в “військових поселеннях”. Так називалися влаштовані імператором Олександром I і його помічником генералом Аракчеевым спеціальні села для солдатів, де вони жили зі своїми сім’ями під найсуворішим доглядом військового начальства. Важко уявити собі ті мучення, побої, катування аж до смерті, які доводилося випробовувати цим “військовим поселенцям” від жорстоких “аракчеевцев”! Онєгін все це довідався, побачив, і, звичайно, ці страждання народу повинні були залишити найважчий слід у його душі. Тепер презирливо відвернутися від життя й думати тільки про себе він був не в змозі…

Пушкін знищив навіть у рукописі всі написані їм вірші про “військові поселення”, тому що не тільки надрукувати це йому не дозволили б, але за Твір таких віршів йому загрожувало б посилання або в’язниця.

Однак деякі сліди змісту цієї знищеної глави залишилися в романі. Ми бачимо, що Онєгін, що повернувся з подорожі, не схожий на колишнього Онєгіна. Він став набагато серйозніше, уважніше до навколишнього. Тепер він здатний переживати найдужчі почуття, що цілком захоплюють і потрясають його душу. І тон оповідання Пушкіна про нього змінюється.

Повернувшись після подорожі, Онєгін знову зустрічається з Тетяною. І тут його, уже навченого ударами долі уважно вдивлятися в людей, цікавитися їхнім внутрішнім життям, вражають високі щиросердечні якості цієї жінки, колись відкинутої їм: її розум, шляхетна й спокійна простота її поводження, її стриманість у вираженні своїх почуттів, її такт і доброзичливість стосовно навколишнім. Онєгін закохується в Тетяну, і сила його почуття така, що він важко занедужує, ледве не вмирає від любові. Прохворівши целую зиму, просидівши безвихідно в себе будинку, Онєгін ранньої навесні, що ще не видужав, їде до Тетяни, щоб хоч побачити її ще раз. “Іде, на мерця схожий”,- і застає Тетяну будинку одну. Тетяна відразу розуміє, у якому важкому стані він перебуває:

* Його хворий, що згас погляд,

* Благаючий вид, німий докір,

* Їй виразно все.

Як далекий цей глибоко й важко переживає своя любов людин від Онєгіна перших розділів роману! Як сильно позначилися на ньому випробувані їм щиросердечні потрясіння! І тут Онєгін терпить остаточний крах своїх надій на особисте щастя: Тетяна рішуче відмовляється з’єднати свою долю з його долею.

* “Я вас люблю (до чого лукавити?),

* Але я іншому віддана;

* Я буду століття йому вірна”.

На цьому закінчується роман. Що трапилося з Онєгіним далі, Пушкін нам не розповідає. Бєлінський у своїй роботі про “Євгенія Онєгіні” пише:

* “Що сталося з Онєгіним потім? Чи воскресила його пристрасть для нового, більше згідного з людським достоїнством страждання? Або вбила вона всі сили душі його, і безвідрадна туга його звернулася в мертву, холодну апатію? – Не знаємо, та й на що нам знати це, коли ми знаємо, що сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту, а роман без кінця?”

Бєлінський припускає, як бачимо, що любовна катастрофа Онєгіна могла воскресити його душу для нового страждання, “більше згідного з людським достоїнством”. Так Бєлінський, передовий суспільний діяч, борець за щастя народу, називає суспільні, політичні інтереси, які, на його думку, тепер могли захопити Онєгіна. Це страждання вже не особисте, а викликане важким, пригнобленим станом російського народу. Бєлінський, видимо, вважав за можливе, що Онєгін після всіх пережитих їм катастроф міг воскреснути душею, взявши участь у боротьбі за щастя народу, інакше кажучи, примкнувши до революціонерів, декабристам.

Є підстави, як ми бачили, припускати, що Пушкін, коли він думав у своєму романі довести опис життя Онєгіна до самої смерті свого героя, таку саме долю й призначав йому. Повністю розчарувавшись у надіях на особисте щастя, вилікувавши від свого крайнього егоїзму, Онєгін зустрічається з декабристами, приймає разом з ними участь у повстанні й, зрештою гине, засланий на Кавказ. Але всі ці події лежать за межами того роману, що Пушкін нам залишив. Це були тільки його плани, припущення на Майбутнє. У написаному їм романі Онєгін зовсім не декабрист, “сили цієї багатої натури залишилися без додатка” і “життя без змісту”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Життя без змісту на прикладі образа Онєгіна

Categories: Нові твори

Links