Іван Котляревський посідає почесне місце в історії культури нашого народу як автор невмирущої “Енеїди”, що чарує своїм добродушним гумором, і вічно молодої “Наталки Полтавки”, що захоплює свіжістю і теплотою почуттів. Видатний письменник спрямував розвиток української літератури на новий шлях. Його твори стали класикою і донині захоплюють читача. У чому причина безсмертя творів Котляревського? Чим і зараз приваблює читача “Енеїда”? “Енеїда” Котляревського – поема незвичайна, це бурлескно-травестійний твір, що є
переспівом знаменитої поеми Вергілія. Але письменник узяв з героїчної поеми лише імена героїв та основну сюжетну лінію про подорож Енея. Своїх же персонажів переодягнув в українське національне вбрання. Події розгортаються на тлі типових умов життя України XVIII століття. І. Котляревський виступає в “Енеїді” знавцем усної народної творчості та блискучим побутописцем. У творі широко представлені фольклорні традиції та етнографічні деталі. Дуже часто в поемі йдеться про частування та прийоми гостей, що дало можливість автору детально описати, як зустрічають гостя українці, які страви входять до національної
кухні. Наприклад, приймаючи Енея, Дідона частує його галушками і кулешем. Після обіду почалися розваги, заграла музика, усі пішли танцювати. Танцюють троянці та жителі Карфагена українські народні танці. У поемі відтворено і характерне для того часу чумакування. В “Енеїді” воно згадується в комічному плані. Побачивши обідраних троянців уперше, Дідона спитала, чи не чумаки вони. Привезену з Криму сіль троянці, як дорогий в той час продукт, разом з іншими подарунками віддають Латинові. Чудову картину з життя старої України автор змальовує у сцені вивчення троянцями латинської граматики. За наказом Енея вони купили “Піярську граматику”, тобто підручник, за яким учився і сам Котляревський. Щоб вивчити латинську мову, троянці користуються основним методом тогочасного навчання – визубрюють “граматику” напам’ять. Письменник сатирично зображує традиції схоластичної школи, коли учнів примушували заучувати підручники слово в слово, не турбуючись про розуміння змісту. Є у творі також згадки про речі хатнього і господарського вжитку: у Ді-дони троянці їдять з “полив’яних мисок” і “кленових тарілок”. З “Енеїди” довідуємося і про національне вбрання українців кінця XVIII – початку XIX століття – жіноче і чоловіче, селянське і панське, буденне і святкове. Венера носить “очіпок грезетовий”, а на гулянні Дідони дівчата танцювали в дробушках, у чоботах і свитках. У поемі знайшли широке відображення народні звичаї, повір’я, народне мистецтво. Картини вечорниць, похорону, поминок, ворожіння за своєю точністю наближаються до етнографічних записів. Особливо часто звертається Котляревський до відтворення обрядів заклинання, лікування й чаклування, якими користувалися ворожки та знахарі. Венера скаржиться Нептунові, що пожежею на флоті Еней був так наляканий, що “насилу баби одшептали”. Невтес радить Енеєві “заплювати горе”. Поема подає відомості про давні ігри: “у свиню”, “у панаса”, “у ворона” – про танці та пісні до них: “горлиця”, “журавель”. Відтворення в “Енеїді” етнографії народу надає їй яскравого і чарівного національного колориту. Це одна з головних особливостей поеми. Національний колорит посилюється конкретним географічним визначенням місця зображуваних подій: тут згадуються назви міст і сіл України (Полтава, Решетилівка), а також є згадки про історичні події (часи Б. Хмельницького, гайдамаччина). У поемі “Енеїда” Котляревський всебічно відтворив побут України XVIII – початку XIX століття. Яскравий і соковитий національний колорит є одним із засобів зображення сучасної письменникові дійсності. Цей твір – енциклопедія життя України, тому що в ньому повно та правдиво передано особливості цієї історичної епохи.
